Ринкова економiка

4.1.3. Проблема банкрутства підприємств

4.1.3. Проблема банкрутства підприємств

Поняття банкрутства

Характерною рисою діяльності підприємців в умовах ринку є ризик втрати капіталів у випадку збитків. Цей ризик розповсюджується не лише на осооу або фірму, які понесли збитки від результатів своєї господарської діяльності, але і на осіб, що надали їм кошти в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний або грошовий кредит і т.д.). Неспроможність фірми або окремої особи своєчасно розрахуватися по своїх боргових зобов’язаннях лежить в основі банкрутства. Головними причинами банкрутства, як правило, є низька конкурентноспрможність, надмірні витрати виробництва або обігу, недостатній обсяг комерційних операцій, нехватка капіталу, складна внутрішня система управління, циклічні коливання кон’юнктури, незнання або ігнорування ринку і т.д. Тобто причин є безліч і тому в економічно розвинутих країнах банкрутство розглядається як нормальне явище господарського життя. Так, у США близько 1 % діючих в економіці фірм щорічно стає банкрутами.

Розбудова ринкової економіки і проголошення свободи підприємництва в Україні, створюючи умови для оздоровлення економіки, в той же час, породжує господарські, правові і морально-етичні ситуації, які до цього часу не існували в нашій адміністративно-господарській практиці - ситуації, що виникають у зв’язку з банкрутствами підприємств. А кандидатів у банкрути достатньо. Окрім того, відсутність достатнього досвіду, капіталу, високі банківські проценти за кредит, нестабільність ринкової і політичної кон'юнктури ставлять наших початкуючих підприємців у дуже скрутне становище. Наперед можна спрогнозувати, що число банкрутств у перші роки буде досить велике.

Хоча загроза банкрутства має певні позитивні наслідки -примушує підприємців проявляти обережність у прийнятті господарських рішень, стимулює ефективне господарювання, все ж воно відноситься до розряду негативних явищ. Тому виникає необхідність розробки пакету законів, які б визначили правила господарської діяльності підприємств і окремих підприємців в умовах можливості банкрутства. Більшість законів, які повинні бути розроблені і прийняті, не мають аналогів у нашому законодавстві. Одним з таких законів є закон про банкрутство. Банкрутство цілком закономірне для країн з розвинутими ринковими відносинами і зовсім нове для нас. Так, наприклад, національний акт про банкрутства у США був прийнятий ще у 1898р. Тому, колії тепер у нас піднімається проблема банкрутства, звернення до законодавства країн, які нагромадили багаторічний практичний досвід їх регулювання, є природним і необхідним.

Принципи законодавства

Які ж принципи повинні бути закладені в законодавство про банкрутство? По-перше, законодавство повинно мати загальний характер, тобто однаково застосовуватися як до банкрутства індивідуальних підприємців, так і до банкрутства їх партнерів або фірм. По-друге, воно повинно бути скеровано не стільки на покарання банкрутів, скільки на досягнення компромісної угоди між боржником (банкрутом) і його кредиторами, надаючи першому можливість зберегти свій бізнес, а кредиторам - максимальний захист їх фінансових і матеріальних інтересів.

Як же конкретно ці принципи реалізуються на практиці в країнах, де діє таке законодавство? Слід відзначити, що законодавча практика США і країн Західної Європи передбачає три взаємопов’язані умови,які забезпечують ефективність судочинства у справах про банкрутство: незалежний суд, незалежний керуючий, не стільки ліквідація банкрута, скільки його реорганізація. Як це розуміти?

Справи про банкрутства, як правило, досить складні і масштабні. Тому для їх розгляду створюються спеціальні суди. Враховуючи складність і певну делікатність таких справ, справедливе судочинство може бути забезпечено лише при високій кваліфікації і чесності судів, а головне - незалежності від будь-яких політичних структур суду. Основи такої незалежності закладаються законом, який не допускає можливість усунення суді на протязі усього законодавчо встановленого строку виконання ним своїх обов’язків.

Важливим принципом законодавства про банкрутства є принцип невтручання суду в адміністративну сферу, зокрема, у питання управління майном боржника. Ці функції здійснює незалежний керуючий, якого призначає суд. Початок розгляду справи про банкрутство не означає автоматичного припинення боржником (банкрутом) господарської діяльності. В той же час, діяльність в цей період, як правило, пов’язана з великими фінансовими втратами: вони являють собою пряме вирахування з активів боржника, що скорочує суму, яка може бути виплачена кредиторам в порядку задоволення їх позовів. Щоб захистити інтереси кредиторів і запобігти дальшому зниженню вартості активів, суд зразу ж після прийняття справи до розгляду, відстороняє його (боржника) або менеджера (якщо банкрутом стає фірма) від управління і призначає незалежного керуючого, кандидатура якого, як правило, пропонується зборами кредиторів.

Слід відзначити досить гуманний момент законодавства про банкрутства. Якщо банкрутом стає індивідуальний підприємець, який відповідає по зобов’язаннях усім своїм майном (необмежена відповідальність), закон залишає йому чітко обмежену за вартостю, проте суттєву частину особистого майна, яке не може бути відчуженим для покриття боргів. Така частина майна включає в себе житло, ринкова вартість якого не перевищує певного рівня, недорогий транспортний засіб (автомобіль), меблі, предмети домашнього вжитку і особисті речі, а також внески у пенсійний фонд.

Хоча, призначений для впорядкування справ боржника керуючий є незалежним, це не означає що дії його безконтрольні. Дії незалежного керуючого не повинні приводити до погіршення стану банкрута і тому їх контролює в першу чергу суд. Одночасно діяльність незалежного керуючого знаходиться під постійним контролем і з боку кредиторів, які обирають для цього спеціальний комітет.

Нарешті, останнє. Законодавство і практика судочинства у справах банкрутства скеровані на пошук компромісної угоди між боржником і,кредиторами, щоб, з одного боку, спробувати зберегти для боржника можливість подальшої підприємницької діяльності, а з інншого - задовольнити фінансові претензії його кредиторів. Найпростіший спосіб, яким можна задовольнити інтереси кредиторів, є ліквідація і розпродажа майна боржника з розподілом виручених коштів між кредиторами. Ліквідація звільняє боржника від усіх зобов’язань, які залишилися неоплаченими і означає припинення ним господарської діяльності. Але є і другий спосіб задовольнити кредиторів - реорганізація господарської діяльності і майна боржника. Тому в судовій практиці справ про банкрутства в країнах Заходу як альтернатива ліквідації розглядається можливість реорганізації господарської діяльності і майна. Такий підхід у певних випадках дозволяє реорганізувати структуру активів і господарську діяльність таким чином, що кредиторам, як правило, вдається повернути свої кредити в більших розмірах, які вони мали б при ліквідації майна; боржник отримує можливість продовжувати свій бізнес; суспільство зберігає виробничу одиницю.

Така міжнародна практика. її врахування, безперечно, допомагало законодавцям України виробити необхідні закони, що будуть регулювати ці процеси в нашому регіоні. І в першу чергу це стосується Закону України “Про банкрутство”, який був прийнятий у травні 1992р. Основні принципи західного законодавства в ньому враховані, хоча є і суттєві розбіжності. Зокрема, західне законодавство передбачає, що справи про банкрутство розглядає спеціальний суд, незалежний ні від адміністративних, ні від політичних структур. Законом України “Про банкрутство” передбачено, що ці справи регулюються арбітражним судом. Не вистачило нашим законодавцям і гуманності. Закон “роздягає” індивідуального банкрута, не залишаючи йому практично ніяких засобів до існування. Такий підхід може і виправданий до злісних банкрутів, але у сучасних умовах, коли підприємець може збанкрутувати в силу причин, незалежних від нього, якийсь шанс на виживання йому залишати треба.

Висновки

1. Реформування економіки України на ринкових засадах об'єктивно передбачає розвиток підприємництва в усіх його різноманітних формах.

2. Ефективність підприємництва залежить від соціально-економічного і правового середовища, в якому воно розвивається. Тому необхідно створювати певні економічні, політичні і правові умови його розвитку.

3. Важливим фактором розвитку підприємництва в Україні є залучення іноземного капіталу. Це вимагає забезпечення політичної стабільності в країні, вироблення законодавства, що стикується з міжнародними нормами, переорієнтації психології ділових кіл назустріч світовій практиці.

4. Підприємництво - діяльність ризикова. Тому можливі банкрутства окремих підприємницьких суб'єктів. Щоб захистити, з одного боку, учасників підприємницької діяльності від важких наслідків банкрутств, а, з іншого боку, стримати обвальне скорочення робочих місць в результаті банкрутств, необхідно мати відповідне законодавство, яке відповідало б міжнародним стандартам.