Ринкова економiка

4.1.1. Підприємництво: суть, суб’єкти і форми

4.1.1. Підприємництво: суть, суб’єкти і форми

Суть підприємництва

В Законі України “Про підприємництво” суть підприємництвавизначається так: «підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку”. Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи, при останній практично неможливо знайти як конкретного винуватця за збитки, так і того, хто найбільш сприяв успіху. Тому воно несумісне з втратами, некомпетентністю, розгільдяйством, крадіжками на робочому місці.

Підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умовах найбільш ефективний шлях відходу від моновласності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, поруч з заходами державного, адміністративного регулювання, у майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства.

Найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. Так, зокрема у США в 1989р. з 18 млн.зареєстрованих підприємств (крім сільськогосподарських) 99% відносилися до категорії малого бізнесу. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в ньому працює майже половина зайнятих у приватному секторі економіки. У ФРН малі фірми виробляють 2/3 внутрішнього валового продукту, в них працює 2/3 зайнятих у господарстві країни. Малий бізнес в значній мірі послаблює гостроту проблеми безробіття. Так, лише в США за останні 10 років фірми з чисельністю персоналу менш як 20 чоловік створили 60% нових робочих місць, головним чином у сфері послуг; за цей же період малі фірми надали роботу 25 млн.чоловік, у той час як великі корпорації скоротили число зайнятих майже на 3 млн. чоловік. В наших умовах на малі підприємства покладається велика надія у справі оздоровлення економіки.

Хоча розвиток малого бізнесу є однією з важливіших мегатенденцій світової економіки на перспективу, ототожнювати підприємництво лише з ним було б помилкою. Практика показує, що менеджери з підприємницькою “хваткою” стають ключевою фігурою і у великих приватних корпораціях, і на підприємствах державного сектору. В сучасних умовах, коли технологія, ринкова кон’юнктура, умови конкуренції (особливо міжнародної) змінюються надзвичайно швидко, від менеджерів великих компаній вимагається новий підхід до організації управління, основні риси якого мало чим відрізняються від стилю власників і засновників малих фірм.

Тобто в сучасних умовах у великих корпораціях повинна відбутися (і відбувається у промислово розвинутих країнах) децентралізація управління, що веде до появи в їх структурах великої кількості підрозділів, які виступають на ринку практично як самостійні фірми. А це означає, що діють вони вже не за прямими вказівками штабу фірми, а лише дотримуючись загальної її стратегії. Оперативні ж питання цими підрозділами вирішуються цілком самостійно. Така загальна тенденція розвитку підприємництва. І чим більше воно активне, чим більше здібних і вмілих людей втягується у підприємницьку діяльність, чим більше охоплює сфер, тим краще використовуються всі суспільні ресурси, тим інтенсивніший господарський розвиток, тим повніше задовольняються потреби людей. Отже, підприємництво, виступаючи справжнім двигуном економіки, сприяє процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки.

У нашій країні протягом десятиріч не визнавалася роль підприємництва, тим самим велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка, службові зловживання). В результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх видів ресурсів - людський потенціал. Країна все більше відставала у своєму розвитку від передових держав Заходу. За останні 3-4 роки ситуація докорінно змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.

Світовий досвід свідчить, що ринкова економіка працює менш ефективно там, де підприємницька діяльність скована або надмірним державним регулюванням, або багаточисель-ними соціальними обмеженнями, а також низьким рівнем культури і освіти населення. Саме ці фактори найбільш рельєфно проявилися в нашій країні, як наслідок багаторічного панування командно-адміністративної системи. Отже, розвиток підприємництва, а відповідно і ринкових відносин, у повній мірі в Україні можливий лише за умови нейтралізації дії цих факторів.

Суб’єкти підприємницької діяльності

Хто ж може займатися підприємницькою діяльністю? Згідно Закону України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, або дієздатності; юридичні особи усіх форм власності, передбачених Законом. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці і виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в них керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Хто ж може бути віднесений до категорії підприємців? Підприємець - це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від інших учасників економічного життя. Лікувальні заклади, заклади освіти, культури тощо, теж, наприклад, можуть заробляти гроші, отримувати прибуток. Але останнє не є їх метою. Клуб, школа, вищий учбовий заклад підприємцями не являються. Тому законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність, на них не розповсюджується в повній мірі, а прибуток цих закладів може використовуватися лише на внутрішні потреби.

У нашій свідомості підприємець, як правило, асоціюється з ділягою, людиною, для якої основна мета - отримання прибутку будь-якою ціною, І така уява про підприємця не випадкова тому, що більшість наших “підприємців” такими і є. У той же час справжній підприємець, хоча і переслідує в кінцевому результаті мету отримати прибуток, розглядає свою діяльність не лише як засіб заробітку, але і як засіб самоутвердження, самовираження, задоволення своїх амбіцій тим, що веде власну справу. Тому, сучасний підприємець, як правило, не розглядає раптове збільшення особистого споживання як першочергове завдання. Більшу частину прибутку він вкладає у розвиток найбільш перспективних напрямків господарської діяльності. Ініціативний підприємець, таким чином, виступає у ролі розвідника, який зондує майбутню структуру господарства, намічаючи шлях для майбутніх структурних зрушень.

Дуже поширеною є думка, що підприємець - це власник того майна (засобів виробництва), за допомогою якого він здійснює підприємницьку діяльність. В дійсності ж він може або бути таким власником, або ж лише користуватися цим майном (користувачем). Приклад. Допустимо будь-який власник капіталу заснував підприємство, але сам він погано орієнтується у підприємницькій діяльності. У цьому випадку він може за договором найняти менеджера, в якості керуючого, який і буде здійснювати підприємницьку діяльність, тобто буде підприємцем. Таким чином власник і підприємець розділилися. Хоча, як говорилося вище, підприємець і власник можуть бути і в одній особі.

Підприємець - завжди самостійний товаровиробник, або той, хто надає послуги. А це означає, що він нікому не підлеглий, поняття “вищестоячий орган" - зникає з законодавчого обороту. Більше того, власник майна підприємства, якщо він не є підприємцем, не має права втручатися в діяльність підприємтва після укладення договору з підприємцем (менеджером), якщо це не передбачено договором, статутом і чинним законодавством. Раз підприємець самостійний, то він сам відповідає за кінцевий результат своєї роботи. Давати безвідповідальні вказівки, як слід поступати в тих чи інших господарських ситуаціях, ніхто не має права. Якщо ж, допустимо, власник, або державний орган втручаються у діяльність підприємця, то вони повинні брати на себе і відповідальність за результати своїх дій. У вітчизняному законодавстві підприємницька самостійність регламентована Законом України “Про підприємництво”, у ст. 3 якого записано: “Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству”. Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, уміння і в гой же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємцю від будь-яких вертикальних, чи горизонтальних економічних і політичних структур.

Форми підприємництва

Всі види підприємницької діяльності з точки зору того, хто приймає в ній участь можна класифікувати як індивідуальне, колективне або державне підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється у певній організаційній формі. У розвинутих країнах з ринковою економікою існує три форми організації підприємництва. Див.схему 69.

Схема 69. Організаційні форми підприємництва

Одноосібне господарство - така форма організації підприємництва, коли один власник приймає одноосібні рішення і несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря-власника, а недоліком - незначна, як правило, величина капіталу, а також те, що власнику приходиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати і борги. У США, за деякими оцінками, в середині 80-х років нараховувалося 7 млн.одноосібних господарств (без фермерських). В Україні на сучасному етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій зароджується новий клас власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно і несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає. подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів v випадку втрат, збитків і т.і. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю. У першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити (через судову розпродажу, наприклад) лише капітал підприємства, а в другому - і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджено у таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а фінансова відповідальність його обмежена. Переваги корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної відповідальності по зобов’язанням фірми, вони можуть втратити лише вартість своїх акцій у випадку банкрутства (детально про акціонерну форму підприємства у наступній главі). Корпоративна форма доказала на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали, великомасштабне виробництво. Названі типові форми підприємницької діяльності в різних країнах, згідно існуючих правових норм, трансформуються у форми конкретні. Зокрема в Україні вони виступають у вигляді самих різноманітних господарських товариств, про що мова піде в наступній главі.