Ринкова економiка

3.3.2. Суть і методи роздержавлення і приватизації власності

3.3.2. Суть і методи роздержавлення і приватизації власності

Роздержавлення Враховуючи, що монополізм в і приватизація І нашій економіці зумовлений пануванням державної форми власності, радикальне подолання, а отже і прорив у ринкову сферу, передбачає, в першу чергу, широкомасштабне роздержавлення власності і формування на основі цього суверенних суб'єктів ринку. Тобто обійтися просто прийняттям певних антимонополь-них законодавчих актів, як на Заході, ми не маємо права.

Необхідність роздержавлення і приватизації власності, як центральної умови ринкового реформування економіки, сумнівів не викликає. Але як це практично здійснити в масштабах цілої держави? Виявляється, що роздавати власність у багатьох відношеннях значно складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати всього десять великих державних підприємств. Як планується здійснити цей процес у нас, які форми і методи роздержавлення можуть бути використані?

Спочатку необхідно визначитися в термінології. Термін “роздержавлення” на Заході відомий давно і має чіткий зміст. ІДе передавання власнос ті із державного сектору у приватний. Ця ясність виходить з того, що власність практично ділиться на два види: державну і приватну. Все, що не державне - приватне. Приватна власність розуміється як індивідуальна, так і колективна (акціонерна, групова, пайова).

У нас термін “роздержавлення” порівняно недавно отримав “право громадянства”. В офіційних джерелах він став застосовуватися у зв’язку з реформацією нашої економіки на ринковий лад, а політиками-популістами для завоювання симпатій народу. Основний лейтмотив популістського використання цього терміну - це передача власності із рук держави громадянам у приватну індивідуальну власність. З такими ж мірками багато владних структур підходять і сьогодні до рішення цієї надзвичайно складної проблеми. В дійсності ж виходячи з того, що одержавлення в нашому суспільстві означало придушення державою всіх способів і форм самодіяльної організації життєдіяльності і заміну їх такими формами, що піддаються прямому державному контролю і втручанню, суть роздержавлення набагато ширша і полягає у ліквідації монополії держави. Останнє передбачає відтворення і розвиток публічних форм її організації, різноманітності соціально-економічних секторів, форм і структур, політичної і ідеологічної різноманітності, відновлення свободи соціально-культурного і духовного розвитку кожного члена суспільства. Метою і підсумком роздержавлення власності повинно стати перстворення держави із засобу придушення недержавних форм розвитку в орган, котрий гарантує громадянські основи і форми в економіці, соціально-політичній, духовній і інших сферах. А це означає, що однією із суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави. На сучасному етапі роздержавлення більшою мірою зачіпило сферу соціально-політичну (рухнули соціальні гарантії і політична система) в меншій мірі - духовно-моральну (значно зросла злочинність), і в найменшій - економічну сферу. Нероздержавленість економіки (за умов розвалу централізованої системи управління) і погіршення на цій основі загальноекономічної ситуації перешкоджають ефективному перетворенню політичних і соціальних відносин, більше того, деформують і дискредитують в ряді випадків названі процеси.

Отже, принципово невірним є зведення процесів роздержавлення лише до приватизації власності. Приватизація - це тільки етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж у приватну власність дрібних підприємств у тих чи інших формах. Роздержавлення, як таке, повинно розв'язати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Як практично реалізуються ці завдання? Законом України “Про власність” передбачено такі форми власності: власність громадян, колективна, державна і змішана. А це означає,що роздержавлення за своєю суттю повинно передбачати передачу державної власності не лише (і не стільки) громадянам в індивідуальну (приватну) власність, але і в інші форми володіння. Тому зводити роздержавлення власності до поголовної приватної індивідуалізації було б, як це показано у попередніх главах, кроком назад.

Враховуючи це, можна виділити три основні процеси, які характеризують роздержавлення власності.

1. Виведення державних підприємств з-під безпосереднього контролю органів державного управління, надання свободи підприємництву, скорочення функцій держави по безпосередньому керівництву ними.

2. Перетворення державних підприємств у такі, які були б засновані на інших формах власності.

3. Перехід власності до рук окремих фізичних осіб і трудових колективів.

Вищесказане означає, що роздержавлення - не одноразовий акт, а тривалий, багатоаспектний процес, котрий реалізується у найрізноманітніших формах. У кінцевому ж рахунку. він передбачає персоніфікацію власності, тобто перехід від “нічийної” (загальнонародної) власності до конкретної власності фізичних осіб або трудових колективів, в яких, знову ж таки, кожний член колективу має свою конкретну частку власності у вигляді акцій, паю, сертифікату, тощо. Це і є приватизація.

Отже, роздержавлення у вузькому розумінні слова і приватизація - це два боки одного і того ж процесу. З одного боку - це виведення підприємств з-під державного управління (роздержавлення), а з другого - перехід цих підприємств у руки громадян, колективів (приватизація). Див.схему 67.

Схема 67. Роздержавлення і приватизація

Межі роздержавлення

Роздержавлення власності - головна мета економічної політики на сучасному етапі, оскільки: а) забезпечує рівність усіх форм власності; б) створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в) через персоніфікацію власності посилює трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництв. У той же час, повна ліквідація державної власності на засоби виробництва і передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економікою, створення приватних монополій, тощо.

В яких же межах роздержавлення ефективне? В економічній літературі, в рекомендаціях деяких урядових і наукових установ можна зустріти конкретну питому вагу (ЗО-50%), яку повинна обіймати державна власність у всій власності країни. До того ж робляться посилання, що так с у роз-впнутих країнах світу, а отже, повинно бути і у нас. Але в дійсності, в наших умовах, коли йде не формування державного сектору - як це відбувалося в країнах Заходу, а роздержавлення величезного (в межах країни) організаційно-економічного комплексу, встановити апріорі, скільки треба роз-державити майна, а скільки залишити у державному секторі - затія безперспективна і навіть шкідлива. Процес роздержавлення не відбудеться одночасно і швидко в усіх галузях економіки. Він проходитиме поетапно - протягом тривалого часу. Тому до нього потрібно підходити, керуючись усією сукупністю інтересів, враховуючи психологію людей, традиції, світовий досвід, а не лише бажанням якнайшвидше створити умови для реставрації капіталізму.

Проте, зміна форми власника того чи іншого підприємства не скасовує монополії цього підприємства (якщо воно було монополістом), не забезпечує зростання його ефективності, не гарантує, що воно запрацює на суспільний прогрес. Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектору у розвинутих країнах зумовлена не державною формою власності. Вони можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринку, а не розраховують на бюджетне фінансування. По-друге, роздержавлення і приватизація в усіх країнах через деякий час змінюються націоналізацією і реприватизацією. Ці процеси проходять циклічно (Англія, Франція, Австрія). По-третє, державний сектор є тою матеріальною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблювати соціальну напругу в суспільстві і забезпечувати доступ населення до суспільних благ. По-четверте, без потужної державної економіки не забезпечити обороноздатність країни. Тому, роздержавлення і приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Отже, держава була і повинна залишитися суб’єктом власності, її не можна виключити з економічного життя. Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її відомств. А це передбачає: а) приватизацію частини державнео власності і введення її в орбіту ринкової економіки; б) переведення частини підприємств, які залишаться власністю держави, в ринковий режим функціонування. Це можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою), менеджером і трудовим колективом.