Ринкова економiка

3.2.3. Фактори стабілізації економіки

3.2.3. Фактори стабілізації економіки

Типи економічного зростання

Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та інфляційними процеса ми, що її супроводжують, повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення і поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причиною, що привела до економічної кризи і розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованність фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республіками СРСР, а з іншого, - завдяки некомпетентності нових керівників, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.

Все це звичайно мало місце і зіграло свою певну роль у наближенні критичної ситуації. Проте це далеко не головна причина обвального розвитку кризових процесів. Теоретичний аналіз даної проблеми приводить до висновку, що головні причини розвитку і поглиблення кризових процесів знаходяться не у сфері обігу, точніше, не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетарної концепції регулювання економіки), а у сфері виробництва, у його характері і типі економічного розвитку. Тому вирішувати проблеми виходу з економічної кризи треба не на основі західних моделей монетарних концепцій, а в першу чергу на основі сучасної теорії економічного зростання і розвитку.

Економічна теорія виділяє два основних типи економічного зростання - екстенсивний і інтенсивний. Коротко нагадаємо їх характеристики. Характерною і найбільш специфічною особливістю екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва приблизно дорівнює одиниці, тобто для додаткового виробництва одиниці певного результату потрібно збільшити затрати всіх ресурсів виробництва також на одиницю. В умовах інтенсивного типу економічного зростання коефіцієнт еластичності більше одиниці. А це означає, що в інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як на одиницю. Отже, у великих результатах не обов'язково містяться більші затрати виробництва, як це має місце при екстенсивній економіці.

Аналіз проблем економічного зростання і розвитку, узагальнення як світового, так і особливо вітчизняного досвіду господарювання дає підстави виділити і третій тип економічного розвитку, який ми називаємо детенсивним (слово “tension" у буквальному перекладі означає “напруга", а приставка “de” вказує на відсутність всякої напруги). Детенсивний розвиток є характерним для сучасної вітчизняної економіки і породжується причинами сугубо специфічного порядку (насамперед макроекономічним дерегулюванням виробництва). В умовах детенсивного економічного розвитку для виробництва додаткової одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити більше, як на одиницю. Тобто коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва тут вже менше одиниці.

В детенсивній економіці у рівновеликих обсягах результатів виробництва містяться, як і в інтенсивній, різновеликі обсяги затрат виробництва. Але відмінність полягає в тому, що у більших результатах містяться ще більші затрати (а не меньші). Це означає, що в цілому суспільстві приріст обсягів результатів виробництва досягається за рахунок ще більшого приросту затрат усіх ресурсів виробництва. Наглядно відмінності між названими типами економічного розвитку показані на рис.8.

Рис.8

ТИПИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (ЗАТРАТИ РЕСУРСІВ НА ОДИНИЦЮ ПРОДУКЦІЇ)

Аналіз розвитку вітчизняної економіки за період з 1985 по 1990рр. свідчить, що деякі елементи детенсифікації виробництва почали проявлятися ще тоді. Але явно і відкрито економіка набула детенсивного характеру розвитку в період 1991-94рр. Саме в цей період почали посиленно розвиватися кризові та інфляційні процеси: виробництво катастрофічно скорочувалося, а ціни обвально зростали; зростали номінальні доходи населення, а гроші знецінювалися ще в більшій мірі. Це є свідоцтвом хоча і опосередкованого, але все-таки зв’язку між процесами детенсифікації і розвитку кризи. Вони взаємно посилюють одне одного і виступають одночасно і причинами і наслідками одне одного.

Проте головною причиною посилення процесів детенсифікації національної економіки є, як ми собі уявляємо, активне і цілеспрямоване здійснення практики перегулювання державного сектору економіки. Ідея економічної свободи державних підприємств теоретично є невірною, а практично шкідливою. Ринковими методами повинен регулюватися лише приватний сектор економіки,або у своїй основі приватизовані державні підприємства. Але приватний сектор (у виробництві) в Україні практично відсутній, а приватизація державних підприємств лише тільки розпочинається.

Наслідки детенсивного розвитку

Наслідок 1. Процес детенсифікації суспільного виробництва найбільше впливає на систему методів виробництва, під якими, як правило, розуміється та чи інша направленість зміни обсягів ресурсів виробництва. Детенсивна економіка, як відмічалося вище, має гіперзатратний характер, тобто в її умовах матеріальні блага виробляються шляхом неухильного нарощування затрат усіх ресурсів виробництва, причому у прогресуючій пропорції. У такій економіці переважають так звані прямі (затратні) методи виробництва, при яких результати виробництва створюються шляхом нарощування затрат ресурсів. Екстенсивна економіка також спирається на використання прямих методів. Але в ній нарощування обсягів виробництва здійснюється на основі приблизно такого ж (і не більшого) нарощування обсягів затрат ресурсів. І лише в інтенсивній економіці з особливою силою проявляють себе зворотні (економні) методи виробництва.

Гіперзатратний характер виробництва є однією з важливіших причин поглиблення кризових та інфляційних процесів. Бо внаслідок зниження ефективності виробництва товари стають дорожчими, отже, ціни зростають. Споживачі за новими (високими) цінами не мають можливості товари купувати. Відбувається затоварювання. Виробники не отримавши виручки за виготовлену продукцію, не можуть розплатитися за сировину, виплатити заробітню плату, розрахуватися з кредитними установами і т.д. Виникає криза неплатежів. Ситуація посилюється інфляцією, яка постійно підігрівається знеціненням грошей під тиском зростаючих цін. Якби навіть уряду вдалося повністю збалансувати фінанси і грошовий обіг (що в даних умовах майже неможливо), кризовий спад навряд чи припиниться, а рівень інфляції навряд чи понизиться. У детенсивній (гіперзатратній) економіці ніякі монетарні і фінансові методи суттєво кризову ситуацію змінити не можуть.

Наслідок 2. У детенсивній економіці ринкові ціни мають зовсім інакшу економічну природу, ніж в екстенсивній або інтенсивній економіці. Вони є переважно затратними і тому дають можливість у кращому випадку лише повернути видатки на виробництво матеріальних благ. Це, звичайно, стримує можливості для інвестування і розвитку виробництва, а в умовах кризи, виходу з кризового стану. Лише в екстенсивному і, особливо, в інтенсивному виробництві ринкова ціна набуває частково або навіть повністю ефектної природи. Затратний характер цін - також одна з причин подорожчання товарів і одночасного здешевлення грошей, що є сприятливим середовищем для розгортання кризових процесів.

Наслідок 3. Детенсивний тип розвитку об'єктивно формує дефіцитну за характером економіку, тому що для створення додаткової пропозиції товарів необхідно збільшувати у прогресії затрати усіх ресурсів виробництва, більшість з яких об'єктивно обмежені. Лише екстенсивна економіка дає певні можливості врівноважити співвідношення попиту і пропозиції на товари. І таку економіку вже можна кваліфікувати як бездефіцитну або афіцитну. В інтенсивній же економіці створюються передумови для перевищення пропозиції над попитом, тому вона за своїм характером стає інфіцитною.

Між тим, деякі вітчизняні ідеологи ринкового реформування національної економіки вважають, що проблема збалансування попиту і пропозиції - це проблема сугубо сфери обігу. Звичайно, тимчасово збалансувати попит і пропозицію можна і грошово-фінансовими методами. Проте лише тимчасово l по суті, штучно. Кардинальне рішення цієї проблеми, а на цій основі і закладення підвалин для стаоїлізацп економіки, передбачає усунення детенсивного характеру економічного розвитку.

Наслідок 4. Вищенаведена сукупність наслідків розвитку детенсивного виробництва з об’єктивною необхідністю викликає інфляційне зростання ринкових цін, в результаті чого формуються так звані інфлятивні ціни, головною особливістю яких є те, що вони остаточно “відриваються” від вартості (і цінності) товарів, значно перевищуючи її величину. Гроші ж в такій ситуації, остаточно знацінюючись, перестають виконувати свої функції. (Див.графік на рис.9).

За час економічної кризи (1990-94рр.) ринкові ціни зросли орієнтовано у 15-20 тис.раз. В умовах екстенсивної і, особливо, інтенсивної економіки ринкова ціна поводить себе зовсім інакше. Вона може бути або більш-менш стабільною (інакше кажучи, афлятивною) в економіці екстенсивній або-дефлятивною, тобто такою, що неухильно знижується в часі, в економіці інтенсивній. За характером динаміки ринкової ціни ми можемо визначити тип економічного розвитку, співставляючи для цього прирости обсягів результатів і затрат виробництва. Рис.9

КРИВІ ЗАЛЕЖНОСТІ МІЖ РИНКОВИМИ ЦІНАМИ І РИНКОВОЮ ВАРТІСТЮ ТОВАРІВ В УМОВАХ ДЕТЕНСИВНОЇ, ЕКСТЕНСИВНОЇ І ІНТЕНСИВНОЇ ЕКОНОМІКИ

Цр - ринкова ціна; Вр - ринкова вартість; К ец-в - коефіцієнт еластичності; I, II, III - лінії, відповідно, афлятивного, інфлятивного і дефлятивного формування ринкових цін.

Гіперінфлятивний характер ринкових цін на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки є опосередкованим свідченням всебічного поглиблення детенсифікації суспільного виробництва. У свою чергу остання і є первинним фактором розвитку кризових і гіперінфляційних процесів. Зворотньою стороною розвитку цих процесів є обвальне знецінення національних грошей (купоно-карбованців). Причому мова йде не лише про зниження реальної вартості грошей як грошей, тобто в їх якості купівельного або платіжного засобу. Одночасно відбувається також зниження реальної вартості грошей як кредитних і особливо грошей як капіталу. Яскраво про це свідчить зниження валютного ( а отже і товарного) масштабу цін. За роки “ринкового реформування” економіки валютний зміст купоно-карбованця понизився не менше як у 100 раз (з однієї тисячної долара в одному купоно-карбованці до однієї стотисячної).

Наслідок 5. Всебічна детенсифікація суспільного виробництва своїм наслідком має також обвальне падіння рівня ефективності виробництва. Детенсивна економіка є не тільки низькоефективною, вона є у прямому розумінні “дефективною”, бо в ній сукупні результати не перевищують, а навпаки, менші сукупних затрат ресурсів. У такій економіці підприємницька активність придушується, а тому економічний спад поглиблюється. Економіка в такій ситуації виходить із кризової зони свого розвитку і входить у зону економічного апокаліпсіса. Призупинити цей процес “дефективного” розвитку економіки можна лише шляхом термінової активізації всієї системи методів державного регулювання. Екстенсивна економіка за цих умов може бути кваліфікована як малоефективна, або квазіефективна, бо вона дає деяку можливість видатки покривати доходами. І лише всебічна інтенсифікація виробництва дає можливість досягти гіперефективності і значного розходження між валовими рівнями видатків і доходів на користь останніх.

У зведеному вигляді вплив певних типів економічного розвитку на характер суспільного виробництва зображено у таблиці 2.

Таблиця 2. Вплив типу економічного розвитку на характер суспільного виробництва і його основні економічні індикатори.

Тип

Характер впливу на суспільне виробництво

п/п

економічного

розвитку

Наслідок 1

Наслідок 2

Наслідок 3

Наслідок 4

Наслідок 5

 

Вплив на методи виробництва

Вплив на природу ринкової ціни

Вплив на ринкову кон’юнктуру

Вплив на динаміку ринкових цін

Вплив на ефективність виробництва

1

Детенсивний

Панують гіперзатратні методи виробництва

Ринкова ціна мас переважно затратний характер

Економіка має дефіцитний характер

Ціни мають інфлятивний характер

Виробництво є дефективним

2

Екстенсивний

Панують затратні методи виробництва

Ринкова ціна має затратно-ефективну природу

Економіка , має бездефіцитний (афіцитний) характер

Ціни мають афлятивний характер

Виробництво є “квазі-ефективним”

3

Інтенсивний

Панують економічні методи виробництва

Ринкова ціна має ефективно-затратну природу

Економіка набуває інфіцитного характеру

Ціни мають дефлятивний характер

Виробництво є “гіперефективним”

У детенсивній економіці функція залежності між затратами двох основних факторів виробництва (жива праця і капітал) і обсягами випуску продукції (валовим національним продуктом або національним доходом) має неоднорідний характер і, якщо ми скористаємося для аналізу функцією Кобба-Дугласа, то сума коефіцієнтів еластичності обсягів виробництва по праці і капіталу буде дещо менше одиниці:

V = А х Ка х Lb ; /альфа + бетта / < 1

Величина відхилення суми вказаних коефіцієнтів еластичності від одиниці /1-/ альфа + бетта // є по суті точним математичним відображенням степені детенсифікації економіки України. Якщо сума коефіцієнтів еластичності у макроекономічній виробничій функції дещо більша одиниці, тобто коли //альфа + бетта / - 1 / > 0, то прийнято вважати, що більш високе зростання обсягів виробництва, у порівнянні з зростанням обсягів затрат вказаних ресурсів (живої праці і капіталу), зумовлюється так званим ефектом масштабу, або, як його ще називають, системним або сінергічним ефектом. Цей ефект, як правило, приписують або підвищенню ефективності капіталу, або впливу так званих суспільних факторів виробництва, що в принципі, одне і теж, бо активізація суспільних факторів виробництва у кінцевому рахунку матеріалізується у підвищенні ефективності капіталу.

У тому ж випадку, коли сума вказаних коефіцієнтів еластичності менше одиниці, тобто /1-/альфа + бетта // > 0, логічно припустити, що має місце не розгортання (посилення) впливу суспільних факторів виробництва, а навпаки, їх згортання (послаблення). З такою ситуацією ми нині маємо справу у розвитку національної економіки. Вона занепадає насамперед у сугубо суспільному розумінні, на основі звуження того її змісту, який прийнято називати суспільним або суспільно-економічним. Спостерігається явний суспільний регрес економіки. З низькоефективної у роки так званого застою вона впевнено і високими темпами перетворюється у “дефективну”. Тому першочерговим економічним (і політичним) завданням на сучасному етапі реформування економіки України є призупинення її суспільної деградації, навіть якщо для цього треба буде уповільнити темпи “переходу до ринку”. У противному випадку замість “побудови” ринкової економіки ми отримаємо “базарну” економіку з переважанням “чорного” ринку і кримінально-спекулятивного капіталу.

Фактори економічного зростання

Які ж суспільні фактори економічного розвитку необхідно активізувати, щоб призупинити деградацію національної економіки і забезпечити в кінцевому рахунку її розвиток?

Фактор І. В умовах сучасного індустріального, а частково постіндустріального виробництва основним напрямком подальшого розвитку суспільної трудової діяльності повинна бути не стільки диференціація і спеціалізація праці і виробництва (хоча це невід'ємні елементи зростання ефективності виробництва), скільки їх інтеграція і диверсифікація. Лише у достатній мірі інтегроване і диверсифіковане виробництво може найбільш гнучко реагувати на швидкі зміни ринкової кон'юнктури. Найбільш підходящою організаційною формою для вказаного напрямку розвитку виробництва є корпорації у формі концернів або консорціумів. Найбільш гнучко реагують на швидкі зміни ринкової кон’юнктури і за рахунок цього досягають високого рівня ефективності гнучкі виробничі системи і підприємства малого і середнього бізнесу, які повинні стати складовими ланками процесу інтеграції і диверсифікації виробництва.

Фактор 2. Активізація таких суспільних процесів як де-концентрація, децентралізація і демонополізація виробництва. Це сьогодні усвідомлюють і практики і теоретики. Очевидно, що ці процеси повинні піти по шляху утворення акціонерних товариств корпоративного типу і поступового, розтягнутого на тривалий час (можливо десятиріччя) демонтажу системи галузевих міністерств як основних органів управління адміністративною економікою. На жаль, сучасний досвід деконцентрації, децентралізації і демонополізації виробництва свідчить про те, що у цій справі переважає революційний підхід. Між тим, демонополізацію (як і деконпенграцію і децентралізацію, які лежать в основі демонополізації) слід здійснювати еволюційним шляхом, поступово, в міру визрівання об’єктивних економічних та інших умов. “Кавалерійським” наскоком можна лише зруйнувати економіку, що успішно і робиться під гаслами “розбудови”.

Фактор 3. Розвиток західних економік (про це мова йшла в одній з попередніх глав), здійснюється у напрямку від приватизації до одержавлення, точніше зміщується акцент у бік посилення процесів одержавлення на основі поглиблення процесів приватизації (персоніфікації власності). Такий напрямок їх розвитку зумовлений усім ходом історії. Розвиток же вітчизняної економіки, всупереч об’єктивним світовим тенденціям, екстремістами у галузі ринкових реформ скеровується у зворотньому напрямку. Це проявляється у настирливих спробах процеси приватизації і роздержавлення здійснювати у тотальному масштабі. При цьому випускається з поля зору одна дуже важлива обставина, а саме: ні приватна, ні державна власність на засоби виробництва самі по собі не можуть розглядатися як більш або менш ефективні. Наприклад, відомі десятки країн з пануванням класичної приватної власності, економіка яких характеризується надзвичайно низьким рівнем ефективності. Та чи інша форма власності нц засоби виробництва повинна розглядатися лише як економічне середовище соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни. Це, по-перше. По-друге, більш або менш ефективною є не та чи інша форма власності, а їх певний синтез, який для різних конкретних умов може бути різним. І, по-третє, ефективною є лише така економіка, у якій створені усі необхідні економічні, політичні і юридичні умови для переходу від однієї форми власності до другої (і не обов’язково від державної до приватної, а і навпаки). Цих трьох фундаментальних моментів, доказаних теорією і перевірених багатовіковою практикою розвитку світової економіки, ніяк не хочуть визнати деякі вітчизняні ультра-ідеологи приватної власності, які наполягають на тотальній приватизації економіки (тотальному роздержавленні), стверджуючи, що саме так, одним махом, усі економічні проблеми можна вирішити.

Висновок. Реформування власності слід проводити не за вимогами і вказівками із Заходу, навіть якщо вони виходять з таких авторитетних установ як міжнародний валютний фонд, а виходячи з тих конкретних умов, у яких розвивається економіка, враховуючи при цьому об’єктивні світові тенденції в цій галузі. Саме такий підхід дає право стверджувати, що сучасному рівню розвитку вітчизняної економіки відповідають, по-перше, така приватизація власності, яка привела б до формування не індивідуально-приватної, а корпоративно-приватної власності (звичайно, при створенні відповідних секторів і інших форм приватної власності, але не в якості пануючих). По-друге, приватизація, яка б здійснювалася еволюційними (природними), а не революційними (примусовими) методами. По-третє, приватизація, яка б у кінцевому рахунку привела до утворення приватного сектору економіки в якості доповнюючого і альтернативного державному (а не на заміну останнього або за його рахунок). По-четверте, сфор' мований таким чином приватний сектор повинен бути інтегрованим у систему державного сектору, питома вага і значення якого у вітчизняній економіці в силу відомих історичних умов повинна бути значно більшою, ніж навіть в найбільш розвинутих в економічному відношенні країнах.

Фактор 4. У значній мірі задовільне функціонування національної економіки залежить від ступені розвитку таких специфічних суспільних процесів як капіталізація і соціалізація. Під першим прийнято розуміти створення умов для всебічного розвитку виробництва, а під другим - для всебічного розвитку людини (у професіональному, соціальному, інтелектуальному, духовному та інших аспектах). Аналіз світового досвіду розвитку вказаних процесів і характеру їх поєднання, свідчить, що у найбільш розвинутих в економічному відношенні країнах економіка розвивається у напрямкувід капіталізації до соціалізації, тобто має місце посилення соціалізації виробництва і економіки в цілому (в цьому розумінні, і лише тільки в цьому, ми маємо справу з формуванням елементів так званої соціалістичної економіки). Умови формування і функціонування вітчизняної економіки склалися так, що в ній вектор розвитку вказаних процесів має зворотню скерованість: ми робимо зараз спроби посилити капіталізацію економіки (правда, не досить успішні в силу цілого ряду причин, однією з яких є високий рівень інфляції), тобто здійснити перехід від соціалізації до капіталізації. В цьому розумінні можна говорити, що ми стали на шлях капіталістичного розвитку і створення основ капіталістичного виробництва. Сучасні найбільш розвинуті країни вже пройшли цей етап і вступили у так звану посткапіталістичну епоху. Отже, і тут Україна пішла всупереч світовим економічним тенденціям, створюючи для своєї економіки додаткові труднощі на перспективу.

Те, що зараз необхідно йти по шляху капіталізації вітчизняної економіки (маючи на увазі саме розвиток виробництва), не викликає сумніву (інакше неможлива буде її наступна соціалізація). Проте, викликають сумнів самі методи капіталізації. Аналіз вітчизняного досвіду розвитку процесів капіталізації дає підстави стверджувати, що нині Україна надто великі надії покладає на зовнішні фактори економічного розвитку (такі як допомога, кредити західних держав, іноземні інвестиції тощо). Це, на наш погляд, хибна орієнтація. Основна увага повинна бути приділена використанню таких методів капіталізації виробництва, які найбільше відповідають сучасному рівню і характеру розвитку вітчизняної економіки. А таким фактором є не екологічний, не праця у її фізичному розумінні і, навіть, не капітал як такий (хоча ефективне їх використання не знімається з порядку денного), а інтелектуальний потенціал суспільства, або як його прийнято називати -інтелектуальний капітал.

На жаль, сучасне вітчизняне виробництво ще дуже і дуже слабо використовує інтелектуальні фактори економічного розвитку. Воно у більшій мірі спираєтьься на традиційну (фізичну), ніж інтелектуальну працю. І в цьому розумінні можна говорити, що воно знаходиться на докапіталістичній ступені своєї історичної еволюції. Урядові органи (як законодавчі, так і виконавчі) в силу відомих політичних і економічних умов, надто великі надії покладають на ринкові фактори розвитку і явно недооцінюють 'роль факторів інтелектуальних. При цьому зовсім випускається з уваги, що ринок (як і власність) - це лише певне економічне середовище (і не більше) розвитку суспільного виробництва. Сам по собі (без відповідної організації і регулювання) він такий же малоефективний, як і сама по собі приватна власність. В результаті, не здійснивши реального “переходу до ринку”, досягли обвальної деінтелектуалізації суспільства. А це на десятки років затягує процес стабілізації економіки, а в кінцевому рахунку її соціалізацію.

Є ще один аспект цієї проблеми, на який варто звернути серйозну увагу. Інтелектуальна сфера економіки (наука, освіта, культура, наукові організації підприємств, галузей, держави і т.д.), на відміну від традиційної сфери, найменше пристосована до ринкового регулювання. Тому вона повинна регулюватися у більшій мірі позаринковими методами (в першу чергу державою). Держава повинна забезпечувати її пріоритетне фінансування.

Висновки.

1. Вищеназвана сукупність факторів впливу на вітчизняну економіку приводить в кінцевому рахунку до детенсивного її розвитку, що є найбільш суттєвою причиною поглиблення кризових і інфляційних процесів.

2. У свою чергу обвальний розвиток кризових процесів посилює детенсивний, тобто гіперзатратний характер функціонування економіки.

3. Ринок сам по собі розірвати це порочне замкнуте коло не може. Тут потрібне активне втручання держави на основі практичної реалізації прогресивної економічної політики, окремі фрагменти якої були викладені вище.