Ринкова економiка

3.2.2. Формування ринкового середовища в Україні

3.2.2. Формування ринкового середовища в Україні

Проблема “переходу до ринку”, а методологічно правильно - розбудови ринкових відносин в Україні, має свої витоки. Справа в тому, що на певному етапі державне (адміністративне) регулювання економіки в СРСР набуло надмірного бюрократичного характеру. Бюрократична система практично почала працювати сама на себе, що вступило в суперечність з вимогами зростання ефективності виробництва. (До речі, таке траплялося і трапляється періодично і в країнах Заходу). Темпи розвитку виробництва почали скорочуватися, що видно з таблиці 1.

Як виникла проблема “переходу до ринку” ?

Таблиця 1

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА В СРСР (СЕРЕДНЬОРІЧНІ ТЕМПИ ПРИРОСТУ)

ПОКАЗНИКИ

РОКИ

1966 - 1970

1981 - 1985

Національний

доход

7.15 %

3.10 %

Продуктивність

праці

6.85 %

3.00 %

Фондовіддача (на

кінець п'ятиріччя)

55 коп.

36 коп.

Падіння ефективності виробництва було свідченням того, що господарський механізм, як спосіб організації і управління економічною системою, перестав виконувати свої функції стимулятора виробництва. Більше того, він перетворився у гальмо економічного розвитку. Все це послужило поштовхом для перебудови системи організації і управління суспільним виробництвом. Почалися пошуки шляхів. Спочатку приймається програма “Прискорення соціально-економічного розвитку” (1985-87рр.). Потім “Радикальна реформа господарського управління” (1987-90рр.). Перша програма не дала жодних позитивних результатів. Друга принесла лише загрозу розвалу економіки і, на фоні розгортання політичних і національних конфліктів, загальну розгубленість. Тоді на горизонті з’являється програма “Ринок”. Україна, ставши самостійною державою, сприйняла цю естафету і, не спрогнозувавши її наслідків, розпочала прискорений “перехід до ринку”, не будучи до цього готовою ні економічно, ні організаційно, ні психологічно. Ринковий шлях (мається на увазі в першу чергу вільний ринок) став видаватися як безальтернативний, як панацея від усіх бід, нарешті як мета розвитку. На перший погляд здавалося, що все так і є.

Економіка розвинутих країн світу, заснована на ринкових засадах, процвітає. Ринок пробуджує ініціативу, сприяє впровадженню НТП у виробництво, не терпить дефіциту і т.і. Але при цьому замовчувалися дві важливі обставини. По-перше, те, що від ринку слід чекати лише те, що він може дати. Тобто слід позбавитися багатьох ілюзій (міфів), а саме, що ринок сам по собі зніме соціальну напругу і забезпечить соціальну справедливість. У чисто ринковій економіці немає демократії. В ній господар той, хто робить гроші, а бал править не соціальна справедливість, а закон вартості, прибуток. Тому, сама по собі ринкова економіка не забезпечить соціальний захист населення, а, навпаки, лише поглибить соціальні контрасти. Вона буде сприяти соціальній диференціації населення. А це означає, що ринковому реформуванню економіки повинна передувати розробка дійової державної програми по соціальному захисту населення з тим, щоб ці реформи не здійснювалися за рахунок народу.

По-друге, всі позитивні риси ринкової економіки проявляються тільки при певних умовах, яких в Україні не було і на їх формування треба витратити не один десяток років. Основні з цих умов, які створюють нормальне середовище для ефективного функціонування ринкової економіки приведені у схемі 63.

Схема 63. Умови формування ринкового середовища

Навіть поверхове ознайомлення з перерахованими умовами дає підстави зробити як мінімум два серйозних висновки. По-перше, в Україні на момент прийняття рішення про “перехід до ринкової економіки” не було нормального ринкового середовища і тому той антиефект, який ми маємо від демонтажу адміністративно-командної економіки, є цілком закономірним. По-друге, щоб таке середовище виникло, необхідно провести комплекс організаційно-економічних, соціальних і законотворчих заходів. А саме головне, розробити механізм функціонування цих заходів і нових законодавчих актів.

Етапи формування ринкового середовища

Формування нормального ринкового середовища - процес складний і відносно тривалий. Тому входити в нього бажано поступово, поетапно. Виходячи з рекомендацій західних експертів, наших вчених економістів, досвіду країн, які цей шлях пройшли, можна виділити такі основні етапи: (див.схему 64).

Схема 64. Етапи формування ринкового середовища

Істотно, що на кожному етапі передбачається проведення цілого комплексу заходів по трансформації нашої централізованої економіки в ринкову. Наприклад, серед першочергових заходів підготовчого етапу можна виділити такі:

- роздержавлення власності, мала приватизація і початок демонополізації економіки;

- різке скорочення бюджетного дефіциту;

-“зв’язування” і “матеріалізація” грошових нагромаджень населення;

- створення відповідних ринкових інститутів: двохрівневої банківської системи, крупних акціонерних компаній;

- створення системи соціального захисту населення.

На другому етапі найбільш бажаними були б такі заходи:

- розморожування (лібералізація) цін при певному контролі за зростанням доходів на початку етапу;

- перебудова фінансової і кредитної систем;

- створення умов для внутрішньої і іноземної конкуренції;

-введення конвертоваиості грошей по поточних операціях;

- відмовлення держави від відповідальності за випуск конкретної продукції.

Нарешті заходи третього етапу, як найбільш віддаленого і в той же час найбільш відповідального з точки зору перспективи: структурна перебудова економіки; нова інвестиційна політика; технічна реконструкція виробництва.

Перелік названих заходів складає класичну схему “переходу до ринку”. Дотримання її, на думку багатьох економістів і експертів, могло б гарантувати відносно поступове і слабо-конфліктне трансформування нашої одержавленої економіки в ринкову. Проте в ході політичних баталій час для такого переходу був втрачений, особливо це стало зрозумілим після серпневих подій 1991 року. Кожна республіка колишнього СРСР, оголосивши себе незалежною державою, похапцем, у пожарному порядку почала рятуватися самостійно. Це стосується і України.

Шлях, обраний Україною, лише за формою реалізує розглянуту схему. Тобто, він передбачає майже всі компоненти, які там є: приватизацію, реформацію кредитно-банківської системи, лібералізацію (розморожування) цін, зміцнення валютної системи і т.д. Але все це, якби поставлено на голову. Так, не здійснившії роздержавлення власності, приватизацію і демонополізацію підприємств, почали “лібералізувати” ціни. Причому ринкового в цьому акті абсолютно нічого немає, тому що проявився' він в основному в адміністративному підвищенні цін. Тому і назвали його засоби масової інформації: “так звана лібералізація”.

Ігри з цінами почали, не “зв’язавши” гроші, що неминуче послужило трампліном для нарощування темпів інфляції. Не прийнявши основних ринкових законів, а головне, не створивши механізму їх дії, через засоби масової інформації, особливо завдяки трансляціям по телебаченню засідань Верховної Ради України, почали нагнітати ринковий психоз, що породило “дику приватизацію”, панічні настрої серед населення. А це ніяк не сприяло нормальному функціонуванню виробничої системи. Поспішний перехід до ринкових відносин розпочався без створення відносно стабільної, дійової системи соціального захисту населення. Закони про індексацію доходів і про мінімальний споживчий бюджет, прийняті ще у серпні 1991р., реального втілення в життя не отримали, всі передбачені ними заходи, по-перше, не встигали за темпами інфляції, а, по-друге, без допінгів у вигляді Президентських указів, або спеціальних постанов Верховної Ради не проводилися. Нарешті, введення багаторазових купонів, як паралельних грошей, аж ніяк не сприяло стабілізації грошового обігу. І взагалі, політичні ігри навколо введення національної валюти були дуже далекі від потреб економіки, вони більше нагадували кримінальну хроніку.

До яких же це привело наслідків? Поки уряд і парламент сперечалися, як краще обставити трансформацію нашої економіки в капіталістичну видимістю турботи про соціальну справедливість, безпосередні учасники господарської діяльності кардинально змінювали свою економічну поведінку. Тобто вони, не дочекавшись позитивних рішень зверху, почали рятуватися самотужки. В чому це проявилося?

- У відмові банків від довгострокового кредитування і нарощуванні ставки проценту по короткостроковому кредиту.

- У катастрофічному зменшенні інвестицій у виробництво.

-У намаганні керівників державних підприємств будь-яким шляхом “отоварити” або “обвалютити зароблені кошти.

-У частковому або повному переході до бартеру між підприємцями -суміжниками, між промисловістю і сільським господарством.

- У тотальному розриві горизонтальних зв’язків.

- У дуже частих і швидких змінах роздрібних цін на одну і ту ж продукцію.

- В “обнатурюванні” заробітної плати продуктами виробництва або харчування і т.д.

Така зміна економічної поведінки учасників господарської діяльності є дуже небезпечною тому, що, по-перше, робить незворотньою стагнацію виробництва і поглиблює інфляцію, а по-друге, веде до натуралізації господарства. Отже, в сучасних умовах ми крокуємо не до ринку, а від нього -до натурального господарства, що ще гірше, як адміністративна економіка.

Криза економіки

Непродумані, суперечливі, а іноді і завідомо шкідливі дії по реформуванню економіки не могли не відбитися на її ефективності. Уповільнення темпів розвитку, яке намітилося ще за часів панування командно-адміністративної системи, в умовах прискореного “переходу до ринку” трансформувалося в економічну кризу, тобто у стрімке скорочення виробництва з усіма витікаючими звідси наслідками. Основні напрямки прояву кризи показані на рис.5,6,7.

Рис.5 Динаміка національного доходу і інвестицій за роки кризи 1990-1995 pp. в Україні

Рис 6. Динаміка цін і оплати праці за роки кризи 1990-95 pp. з Україні.

Рис.7. Рівень поточного споживання і питома вага видатків на харчування в бюджеті сім’ї в Україні

Наведені дані свідчать про катастрофічну глибину і тривалість економічної кризи. Так, скорочення виробництва національного доходу лише на 20% за світовими мірками вважається критичним для економіки. В Україні ж виробництво національного доходу за час кризи скоротилося майже на 70%. Перевершені і всі рекорди щодо тривалості кризи. Вона продовжується вже п’ятий рік, а кінця поки що не видно. Як довго буде тривати криза? Відповідь на це питання дає рис.5. Світовий досвід свідчить, що вихід з економічної кризи розпочинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у виробництво. З рис.5 видно, що інвестиції у виробництво в Україні майже припинилися. Чому? По-перше, тому, що в умовах інфляції капіталовкладення в комерцію більш прибуткові, ніж у виробництво. По-друге, величезна зовнішня і внутрішня заборгованість стали перешкодою для залучення кредитних ресурсів, без яких припинити падіння виробництва практично стає неможливим. Можна передбачити і тривалість фази депресії. Вона буде зумовлена тим, що основні фонди країни фізично зношені більше як на 60%, не говорячи про їх моральний знос. Світовий досвід показує, що в середньому промисловий цикл (проходження через чотири фази ) продовжується 8-13 років. Отже, при сприятливих умовах можна сподіватися на відносну стабілізацію виробництва через два-три п'ятиріччя.

Глибина і тривалість економічної кризи в Україні зумовлюється ще й тим, що вона, по-перше, є складовою частиною кризи соціально-економічної системи, по-друге, розгортається на фоні монополізму в усіх сферах нашої діяльності (детально про це в одній з наступних глав), по-третє, переплітається з кризами фінансовою, структурною, енергетичною і екологічною. Все це породжує непослідовність, суперечливість і недійовість заходів, що приймають владні структури по стабілізації економіки. Де ж вихід? На яких напрямках слід шукати шляхи стабілізації економіки?