Ринкова економiка

3.1.3. Необхідність існування різних форм власності в ринковій економіці

3.1.3. Необхідність існування різних форм власності в ринковій економіці

Від догм до реалій

Світовий і наш “домашній” досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, є відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва і управління на основі позбавлення його власності на засоби виробництва. Тому широке запровадження у практику господарювання колективних форм власності в капіталістичних країнах на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об’єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

В СРСР колективні форми власності органічно витікали з його соціалістичної природи. Проте практика їх формування привела до монопольного зосередження засобів виробництва у руках держави, що породило надмірний централізм в управлінні економікою, дало можливість державним органам вирішувати всі питання економічного розвитку. За таких умов власність лише формально була суспільною, оскільки розпоряджався нею держпартапарат. Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва і результатів своєї праці. Відношення до загальнонародної власності як до “нічийної”, неможливість безпосередньо розпоряджатися виробленим продуктом, бюрократизація власності підірвали зацікавленість у результатах праці, що послужило основною причиною зниження темпів розвитку виробництва і відносно низького життєвого рівня народу.

Тому позбавитися від негативних явищ в економічній та інших сферах життя можливо, усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва. У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групової. Ми ж повинні пройти зворотній шлях, подолавши надмірне одержавлення відносин власності, ототожнення суспільної і державної форм власності. Все це означає, що Україна повинна стати на шлях роздержавлення і побудови змішаної економіки, в якій рівноправними господарськими суб’єктами будуть державні, акціонерні, кооперативні та приватні підприємства.

У зв’язку з цим слід відкинути догму про ототожнення суспільної власності на засоби виробництва з державною. Природа суспільної власності набагато складніша. Вона передбачає, що власність на засоби виробництва повинна належати всім і в той же час кожному зокрема. Тобто ?она бага-томірна. Об’єктивний процес розвитку суспільного виробництва заперечує тотальне опосередкування привласнення державою, яке (тобто привласнення) в економіці все більше ускладнюється і стає багаторівневим. Це означає, що поруч з державою, суб’єктами власності стають трудові колективи, окремі особи, тобто всі структурні ланки суспільного виробництва. У природі суспільної власності закладені передумови існування різноманітних суб’єктів власності. З іншого боку, слід покінчити і з догмою про те, що приватна власність передбачає лише одноосібне володіння засобами виробництва. Як показав досвід зарубіжних країн, приватна власність - це теж багаторівневий і різноманітний тип участі людей у привласненні, розпорядженні і використанні результатів праці. Які з цього можна зробити висновки?

Висновки

1. Та опала, у яку нині попала державна власність, не завжди справедлива і коректна. Як правило, її неефективність показують в умовах авторитарно-бюрократичної системи, ігноруючи той факт, що в умовах ринкової економіки ці недоліки можуть бути успішно усунені. Отже, формування ринкового середовища, в якому функціонує багатоукладна економіка, зовсім не потребує перетворень державної власності тільки в індивідуальну. Створення поряд з державною недержавних форм власності (акціонерної, пайової, кооперативної) - магістральний шлях сучасних перетворень відносин власності.

2. Приватнокапіталістична власність замінюється колективною (акціонерною, пайовою), яка формується із збережень трудящих (пенсійні фонди, капітал страхових кас, пайові внески тощо). І саме підприємства, засновані на такій власності, а не на приватноіндивідуальній, є більш ефективними. Прибічники повної і негайної приватизації у нашій країні свідомо або несвідомо не хочуть бачити зміни, які відбуваються у промислово розвинутих країнах капіталістичного світу. Ігнорування цих змін може призвести до відродження тієї системи приватної власності, яка практично себе вичерпала, відродження якої піде всупереч світовим тенденціям, шо відкине економіку України в епоху первісного нагромадження капіталу, епоху, пройдену країнами Заходу сотні років тому.

3. Оптимальний варіант, який диктується життям, передбачає тісне поєднання приватної і публічної (державна, комунальна, муніципальна) власності. Причому приватна власність повинна відроджуватися не як загальний розподіл власності між усіма членами суспільства і перетворення їх в індивідуальних приватних власників, як це дехто пропонує. Такий варіант тупиковий, бо в умовах крупного машинного виробництва повернення до хуторянських методіЬ господарювання приведе до катастрофи. Дрібне товарне господарство, яке відродиться на такій власності, не спроможне задовольнити той рівень потреб, на який претендує сучасне суспільство.

Приватна власність повинна відродитися в її сучасних колективних формах (власність трудових колективів, колек-тивів-орендарів, колективних підприємств,” кооперативів, господарських товариств тощо). Тобто у формах, які б забезпечували тісне поєднання товаровиробника із засобами виробництва і в той же час не перешкоджали загально-цивілізаційному процесу усуспільнення виробництва. Такі форми власності передбачають, що власність належить всім (в межах даного колективу) і в той же час кожному зокрема, бо персоніфікується через акції, паї, приватизаційні папери і т.і. Вони є похідними від приватної власності і виступають як спільна власність окремих осіб. Вона існує в усіх країнах і є засобами організації співпраці конкретних людей, у межах якої визначаються відносини між ними, порядок управління колективом і власністю. Через таку організацію і реалізуються функції володіння, користування і розпорядження майном.

4. В сучасних умовах примусова система організації праці (мається на увазі економічний примус на основі приватної або державної власності) вичерпала свої можливості. Подальше зростання ефективності суспільного виробництва лежить в інтелектуальній сфері. Для того щоб привести її в дію, потрібні дійові стимули. Таким стимулом є участь осіб найманої праці у власності, яка все більше приймає колективні форми.