Ринкова економiка

3.1.2. 0сновні тенденції у відносинах власності на сучасному етапі

3.1.2. 0сновні тенденції у відносинах власності на сучасному етапі

Концепції персоніфікації власності

Визначення ефективного шляху реформації власності в Україні передбачає необхідність усвідомлення досвіду країн світу з розвинутою ринковою економікою, який свідчить про те,, що в умовах прискорених темпів розвитку НТР досягнути високої ефективності економіки, не подолавши існуючого протиріччя між підлеглим статусом працівників найманої праці і зростаючою роллю творчості у сучасному виробництві, неможливо. Тому, те відокремлення товаровиробників від засобів виробництва, яке породжує класична капіталістична приватна власність, повинно бути якимось чином подолане. Людство у своєму-розвитку вступило у такий етап, коли досягнутий рівень споживання може підтримуватися і зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі у прийнятті рішень і зацікавленості у результатах праці безпосередніх виробників. А це об’єктивно вимагає передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх у співвласників і співуправителів.

Ідея перетворення найманого робітника у співвласника підприємства була порушена ще соціалістами-утопістами і в тій чи іншій формі прослідковується в усій історії становлення і розвитку капіталізму. В міру концентрації капіталу і усклад нення відносин власності акценти переносилися на різні аспекти цієї ідеї. У СШA, наприклад, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької групи монополістів виникла концепція розпорядження власності шляхом передачі акцій найманим працівникам. Законодавчо вона була зафіксована у 1974р. під назвою “ESOP” (ЕСОП). Формально система акціонерної робочої власності, передбачена ЕСОП, являє собою пайове товариство робітників, яке володіє і розпоряджається акціями підприємств від їх імені і в їх інтересах. У Швеції в руслі соціал-демократичної ідеології з’явилася концепція вилучення (інституціоналізація) надприбутків приватних корпорацій у так звані робочі фонди, які повинні відігравати роль інструменту колективної участі трудящих у прибутках і контролі над сукупним капіталом. Поруч з теоріями, що спираються на ідеологічні засади і передбачають перебудову суспільства, отримали розвиток і чисто прагматичні концепції. Вони виходять з інтересів розвитку фірми та економіки в цілому. Серед цих концепцій V 80-ті роки XX ст. Отримали певне визнання:

. а) Циклічний підхід англійських економістів і соціологів Г.Рамсея, М.Пуля, Дж.Кроніна. В ньому підкреслюється взаємозв’язок інтенсивності розвитку різних форм участі трудящих у прибутках з економічним циклом і кон’юнктурою. На їх думку, системи участі у прибутках підвищують життєдіяльність фірми, що дає можливість мобілізувати її внутрішні ресурси і успішно протистояти спаду (рецесії) в окремих галузях або в економіці в цілому.

б) Дослідження економічної ефективності різних форм участі у прибутках у зв’язку з їх впливом на динаміку продуктивності праці, а також на соціальну ефективність (зниження рівня конфліктів, підвищення трудової етики). Див.схему 62.

Схема 62. Концепції персоніфікації власності

Форми участі робітників у прибутках

Названі концепції знаходять практичне втілення в країнах Заходу у величезній різноманітності форм участі трудящих у прибутках і управлінні фірми. Звести їх можна у три основні типи:

1) Всі наймані працівники фірми є її співвласниками і повністю здійснюють контроль над управлінням фірми.

2) Наймані працівники володіють більшою частиною капіталу і здійснюють контроль більшості.

3) Наймані працівники володіють меншою частиною капіталу фірми, рамки контролю і участі в управлінні мінімальні.

У сучасних умовах фірм, які повністю належать працюючим, відносно мало і вони, як правило, невеликі. Наприклад, у Швеції їх кількість складає лише 26% загальної кількості фірм, а середнє число зайнятих не перевищує 35 чоловік. Абсолютна ж більшість фірм, що використовують системи участі у прибутках, належать до третього типу, їх персонал володіє акціями, які складають лише незначну частину капіталу фірми, а ступінь їх контролю і участі в управлінні мінімальні. Проте це не знімає загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності у капіталістичному світі. Свідченням тому є те, що системи участі у прибутках в тій чи іншій формі практикувалися у розвинутих країнах ще у 30-ті роки. Однак початок сучасного етапу НТР (кінець 70-х - 80-ті роки) стає періодом широкомасштабного впровадження нових програм участі, ініційованих спеціальним законодавством. Зокрема, у Великобританії в кінці 70-х і у 80-ті роки були прийняті закони, які надавали пільги при оподаткуванні фірмам, що розподіляли акції між найманими працівниками в залежності від розмірів заробітної плати, яку вони отримували, стажу роботи або надавали їм право купувати акції фірми за фіксованими початковими цінами. В результаті за першу половину 80-х років питома вага найманих працівників в усіх сферах економіки Великобританії, охоплених системами участі у прибутках, збільшилася з 13 до 23%.

У США найбільш розповсюджена форма участі найманого персоналу у власності підприємств - програми ЕСОП. Ці програми мають свої особливості у кожній окремій фірмі, але їх об’єднують певні загальні принципи:

- фірма засновує траст-фонд (аналогічно англійським схемам), який викуповує акції фірми у її держателів і керує акціонерним капіталом від імені найманих працівників, між якими ці акції розподіляються;

- додатковий прибуток, який отримується, частково йде на погашення боргу (початковий викуп акцій), частково на дивіденди;

- власники внутрішніх акцій мають часткове або повне право голосу на зборах акціонерів;

- власники внутрішніх акцій мають обмежені права володіння, вони не можуть продати акції на біржі або реалізувати їх повну вартість фірмі до виходу на пенсію, у випадку звільнення з роботи власник внутрішніх акцій отримує компенсацію в залежності від стажу роботи у фірмі - від 20 до 70% їх вартості;

- учасниками програми можуть бути всі особи найманої праці, які досягли 21 року і пропрацювали в даній фірмі не менше одного року.

Соціальні наслідки

Значним імпульсом для розвитку цих програм стала серія законодавчих актів, скерованих на їх економічне стимулювання.

Всього до 1990 р. прийнято 17 законів, перший з яких (1977р.) встановив 50 процентні податкові пільги з процентів від позики, що надається для реалізації програми. Згідно з законом 1986р. встановлені значні пільги щодо оподаткування прибутків, які розподіляються між учасниками програм. В результаті цього в США число фірм, у яких здійснюються дані програми, зросло з 1600 у 1974р. до 10000 у 1990р., а чисельність найманих працівників, охоплених програмами, збільшилася з 250 тис. до 10 млн.чоловік.

Ще більше розповсюдження отримала друга форма власності осіб найманої праці, що пов’язана з пенсійними і страховими фондами. Так, у США за 1970-1986рр. активи пенсійних фондів збільшилися з 637 млрд. до 1967 млрд.дол., а число пайовиків досягло 68 млн,чоловік, або 52% самодіяльного населення. Широке розповсюдження пенсійних фондів і масова участь у них трудящих дає підстави деяким теоретикам Заходу робити далекоглядні соціально-політичні висновки. Прикладом цього є концепція “соціалізму пенсійних фондів”, яку висунув відомий американський соціолог П.Дракер. Він стверджує, що через пенсійні фонди особи найманої праці стають дійсними “капіталістами, тобто тими, хто реально володіє, контролює і розпоряджається капіталом країни.

Відносно “соціалізму” П.Дракер може і перебільшив, бо дійсний контроль і управління капіталом, не зважаючи на те, що на ринку капіталів у США діє до 1,5 тис. крупних пенсійних фондів, знаходиться в руках вузької групи осіб у декілька сот чоловік. Але фактом залишається те, що в сучасних умовах відбувається дезінтеграція прав власності. Це означає, що права володіння, розпорядження і користування, які раніше (при індивідуальній приватній власності) належали одній особі, тепер все більше розподіляються за функціональною ознакою між широким колом осіб, кожна з яких тією чи іншою мірою причетна до використання сукупного капіталу.

Відбувається це у вигляді широкого розповсюдження колективних форм приватної власності: акціонерної, пайової, партнерської, кооперативної тощо.

Цей процес в основі своїй має загальну тенденцію до усуспільнення виробництва, зумовлену розвитком продуктивних сил. У сучасних умовах у розвинутих країнах він прискорюється рядом факторів. По-перше, проблема власності набуває особливого значення як гарант соціальної захищенності, тому, що в умовах високих темпів НТР розвиток економіки хоча і прогресує, але протікає нелінійно. Це дестабілізує робочі місця, знецінює деякі професії. За цих умов будь-яка форма співволодіння капіталом розглядається більшою частиною найманих працівників як веління часу: По-друге, розвиток іноваційних процесів в економіці неможливий без розкріпачення творчої енергії людей найманої праці. А це вимагає їх участі у співволодінні і управлінні сукупним капіталом. Тому загальна тенденція розширення прав власності та їх розповсюдження на все більш широке коло найманих працівників буде розвиватися і посилюватися.

Пророблений аналіз дозволяє зробити такі висновки.

1. Розповсюдження прав власника на широкі верстви осіб найманої праці в сучасних умовах набуває загально-цивілізаційного характеру. Це безпосередньо пов’язане з об’єктивною необхідністю подолання відчуження безпосереднього виробника від засобів виробництва.

2. Все більшу роль у суспільному виробництві починає відігрівати не індивідуальна, а колективна (акціонерна, пайова) капіталістична власність, яка формується із збережень трудящих (пенсійні фонди, страхові каси, пайові внески тощо).

Другою важливою зміною у сфері відносин власності на сучасному етапі розвитку ринкової економіки стало різке зростання значення державної власності. Зумовлено це тим, що ринковий механізм не тільки не знімає, а ще більше загострює екологічні і соціальні проблеми, а також проблеми колективного користування товарами і послугами.

Особливо великії питома вага держави у виробничій і соціальній інфраструктурах, де державна власність відіграє безумовно провідну роль. Державний сектор економіки має місце як у нових індустріальних країнах (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг), так і в старих (Швеція, Го-ландія, Португалія). Традиційно висока питома вага цього сектору в національній економіці Франції (33%), Австрії (37%), Італії (більш як 40%). У світі немає країни з розвинутою економікою, де держава не була б власником. У сучасних умовах через державний бюджет перерозподіляється від третини до половини валового національного продукту.

Що означають такі зміни у відносинах власності? Перехід до групової капіталістичної власності, а також різке зростання обсягу і питомої ваги державної власності мають важливе значення для функціонування усього капіталістичного господарського механізму, тому що в рамках цих процесів капітал як власність і капітал як функція розділилися. Стосовно сучасного капіталістичного господарювання це означає, що процес прийняття господарських рішень переходить від власників капіталу до тих, хто безпосередньо керує підприємством.