Ринкова економiка

3.1.1. Економічний зміст власності та еволюція її форми

3.1.1. Економічний зміст власності та еволюція її форми

Зміст власності

Ринкова система передбачає таку організацію суспільного господарства, при якій продукти виробляються окремими обособленими самостійними (суверенними) товаровиробниками. Ри-нок пов’язує їх в єдину системну цілісність, виступаючи формою зв’язку між ними. Функціонування такої системи передбачає наявність певного механізму, за допомогою якого реалізуються її господарські функції. Цей механізм, як показано на схемі 60, включає ряд блоків.

Схема 60. Основні Функціональні блоки ринкового механізму

У зв’язку з тим, що господарські рішення про обсяг продукції, що виробляється, її асортимент та ціни приймаються в певних суспільних структурах, певними людьми, то питання про те, хто їх приймає, на якому господарському рівні і яким чином забезпечується доступ до їх прийняття господарюючих суб’єктів, має вирішальне значення для ефективного функціонування ринкового механізму. У розв’язанні цього питання виключно важливу роль відіграє власність на засоби виробництва, яка є оснорою усього господарського механізму ринкової економіки. Вона, по-перше, веде до економічного обособлення товаровиробників, по-друге, служить основою привласнення результатів праці, по-третє, породжує економічну зацікавленість і відповідальність, що притаманне ринковій економіці. Що ж являє собою цей феномен, який породив товарну форму організації виробництва і ось вже декілька тисячоліть служить її перпетум мобіле?

Власність - це об'єктивні стосунки між людьми з приводу привласнення ними матеріальних об’єктів і, насамперед, засобів виробництва. Тому, в економічному змісті власності слід розрізняти два аспекти: матеріально-речовий (об’єкти власності) і соціально-економічний (стосунки між людьми у зв’язку з привласненням ними об’єктів власності). Це означає, що у практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об’єктів власності з відношенням людей до самих об’єктів власності, їх використанню з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб’єкт має право розпоряджатися об’єктом власності і користуватися результатами його функціонування. Отже, можна сказати, що власність - це відносини привласнення, які породжують право володіння, розпорядження і користування об'єктами власності і результатами їх функціонування.

Єволюція форми власності

Відображаючи самі суттєві, первородні відносини людей, власність не є застиглою категорією. Форми її прояву постійно змінюються, вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються у розвитку продуктивних сил суспільства. Як же історично цей розвиток відбувався і які тенденції в ньому можна відзначити? Історично першим типом власності, з якого почало розвиток людське суспільство і який тисячоліття панував в ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська і міська корпоративна) власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективно) добували засоби до існування і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом, розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується у свою різновидність - державну власність. Ці два типи власності на різних етапах розвитку суспільства виступали у самих різноманітних формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу.

Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості індивідуального виживання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) породжує приватну власність у її різноманітних видах: трудова -індивідуальна, сімейна і нетрудова - капіталістична. Приватна власність на засоби виробництва була історично першою формою власності, яка породила право розпорядження товаровиробниками продуктами своєї праці і їх економічне відособлення один від одного та від суспільного виробництва. Це, у поєднанні із суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування товарного виробництва, яке дало величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася із власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів). її суспільні функції були дуже обмежені і зводилися, в основному, до утримання армії і апарату адміністративного управління.

Проте, зростання масштабів виробництва і його ускладнення, абсолютне збільшення населення і його потреб породили ряд проблем економічного, соціального, екологічного і суспільного характеру, які не може розв’язати класична (особиста) приватна власність і заснована на ній ринкова економіка. У зв’язку з цим виникають нові форми приватної власності (колективні), а державна власність за своїми джерелами і функціями набуває все більш суспільного характеру. Тобто починає діяти в інтересах не окремих верств суспільства, а більшості його членів. Практично у розвинутих країнах окреслюється зближення функцій різноманітних форм державної і приватної власності, що в перспективі на основі науково-технічного прогресу, трансформації соціально-економічних систем у бік їх соціалізації, може привести до формування нового виду власності - загальнонародної. Див.схему 61.

Схема 61. Еволюція форми власності

У зв’язку з цим викликає сумнів твердження деяких сучасних політиків і економістів про те, що завдання економічної реформи в Україні полягає у переході від суспільної (державної) власності до приватної, а, отже, до капіталізму. Чому? Тому, що, по-перше, як показано вище, світова тенденція діє у протилежному напрямку. По-друге, замовчується, що приватна власність може бути принципово різною за своїм соціальним змістом. Ті форми приватної власності, які були характерні для капіталізму епохи вільної конкуренції, коли в одній особі поєднувалися капіталіст-власник і капіталіст-підприємець, ще в кінці XIX ст. почали все більше поступатися місцем груповій капіталістичній власності. Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, в якій частка трудового люду зростає. Первісна ж форма капіталістичної власності, для якої характерне індивідуальне володіння і розпорядження власністю, залишається переважно у сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, сфері послуг, тобто на переферії економіки.

Отже, відбувається змішування двох різних понять: “приватна власність” як індивідуально-відособлена і “персоніфікована суспільна власність” як спільна власність трудящих з певною часткою в ній кожного члена колективу і суспільства. І це не просто словесна неузгодженість бо, по-перше, означає визнання того, що суспільний розвиток припиняється на стадії капіталізму, який де-факто визнається єдино можливим і бажаним на весь майбутній період, що явно не узгоджується з діалектикою. По-друге, суперечить логіці суспільного прогресу, який передбачає крокування лише вперед. Всяке повернення назад є регрес і загрожує серйозними катаклізмами. Саме про це мова йшла на міжнародній конференції з проблем оточуючого середовища і майбутнього розвитку цивілізації, яка проводилася ООН у червні 1992р. на рівні голів держав та урядів. Головними висновками, до яких , прийшла конференція були:

1. Модель розвитку сучасного капіталізму вичерпала себе тому, що посилене використання ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність, і прагнення до нестримного зростання споживання, веде до різкої диференціації рівня життя людей, що неминуче породжує і вкрай загострює соціальні конфлікти. Отже, врятувати світ в рамках цієї моделі неможливо.

2. Людству потрібна нова модель економічного розвитку і розподілу виробленого. Ця модель, по-перше, повинна спиратися на могутні важілі централізованого регулювання як на рівні держави, так і світової співдружності в цілому. По-друге, таке регулювання повинно спиратися, перш за все, на інтегровані інтереси суспільства і лише потім - на інтереси приватного підприємництва. Тому гіпертрофація приватної власності стає гальмом розвитку суспільства.

Нарешті, не можна ігнорувати ті об’єктивні соціально-економічні процеси, які відбуваються нині у розвинутих капіталістичних країнах. Серед них провідне місце займає залучення трудящих до привласнення і розподілу умов і продуктів праці що свідчить про сходження від індивідуалізації виробництва до його усуспільнення, а не навпаки.