Ринкова економiка

2.4.5. Формування системи державного регулювання економіки України.

2.4.5. Формування системи державного регулювання економіки України.

Вихідні умови

Положення, розглянуті у попередніх параграфах, дають нам загальну уяву про роль держави в ринковій економіці. Тепер же необхідно перейти від загального до конкретного і показати, як формується система державного регулювання економіки в Україні, відповідає вона науковим стандартам і досвіду країн, які вже пройшли цей шлях, чи ні?

Система державного регулювання ринкової економіки в Україні формується у складних і нестандартних умовах. Нестандартних тому, що країни, в яких ця система діє ефективно, формували її в процесі розвитку і вдосконалення свого соціально-суспільного ладу (капіталізму). Ми ж здійснюємо це в період руйнування командно-адміністративного соціалізму і первісного нагромадження капіталу. Тому, за відсутністю аналогів, неможливо таку систему у когось скопіювати (хоча деякі політики настирливо нав’язують Україні західні моделі), а тим більше, створити її в одночас, згідно якоїсь, хоча і ідеально розробленої програми.

Для того щоб Україна мала ефективну систему державного регулювання економіки, необхідно: по-перше, визначити соціально-економічний статус суспільства, яке ми будуємо; по-друге, концептуально визначити місце держави в економічних процесах. Що стосується другого, то мається на увазі визначення мети, заради якої держава втручається в економічні процеси. Мета передбачає вибір засобів, при допомозі яких вона може бути найбільш ефективно досягнута. Засоби приводяться в дію певним механізмом, який повинен бути закладениї у концепцію; І, нарешті, в інтересах кого, яких верств населення держава повинна здійснювати регулювання економіки.

На жаль, на сьогодні ці принципові питання залишаються відкритими, тому і формування системи державного регулювання економіки носить спорадичний характер. В ній ми, наприклад, бачимо спроби застосувати майже всі можливі форми державного регулювання економіки, але не бачимо системи і ефекту. Навпаки, практично будь-яка спроба держави втрутитися в економічні процеси, що відбуваються в країні, породжують антиефект. Ситуація ускладнюється ще й тим, що економіка України пережиавє глибоку кризу.

Реалії

Як же фактично ця система формується?

 

1. Вихідним інструментом державного регулювання економіки є планування. Ринкова економіка, як показує досвід країн Заходу, сприймає лише індикативне планування. Отже, необхідно було здійснити плавний перехід від директивного планування до індикативного. Такий план, з одного боку, є для всіх господарських суб’єктів орієнтиром при виборі пріоритетних напрямів їх діяльності, з іншого - є ідеологічною платформою для переналагодження системи державного регулювання економіки.

Проте, ця робота знаходиться у самій початковій стадії. Так, розроблений на 1993 р. індикативний план залишився документом лише для вузького кола спеціалістів і міністерських структур. Ступінь впливу його на економіку не могла бути суттєвою і тому, що, по-перше, його пріоритети і цілі недостатньо пов’язувалися з системою економічних показників. По-друге, проект його був поданий з великим запізненям (квітень 1993 p.). По-третє, при плануванні державної власності директивне планування ще не вичерпало своїх можливостей. По-четверте, на 1994 -1995 pp. і такого плану не було.

2.Серед економічних регуляторів центральне місце займає державний бюджет. Через бюджетний механізм держава має можливість безпосередньо брати участь у перерозподілі національного доходу, а, отже, вирішувати соціально-економічні та інші проблеми, які не вирішує ринок.

На жаль, слід констатувати, що цей важливий інструмент ще не вмонтовано в єдину систему державного регулювання економіки через те, що по-перше, не відпрацьований досі механізм розробки і виконання державного бюджету, по-друге, величезний бюджетний дефіцит робить його просто не дійовим.

3.У тісній ув’язці з бюджетом має працювати податкова система. При її формуванні повинна враховуватися здатність податків виконувати дві взаємозв’язані функції: фіскальну і стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок підрахування податкової бази і систему податкових пільг та обмежень, визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з другого - спрямовує ділову активність господарських суб’єктів і окремих громадян у відповідності з цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни.

Нині в Україні законодавчо встановлено податкову систему, яка передбачає поділ податків на центральні і місцеві. Проте, відсутність чіткої податкової концепції породжує по-перше, часту зміну ставок податків, баз оподаткування, податкових пільг, що негативно впливає на розвиток підприємництва, по-друге, в умовах наростаючої соціальної напруги і дефіциту державного бюджету, тенденцію до розширення фіскального характеру оподаткування.

4.В особливо складних умовах формується грошово-кредитна система України. Створення національного банку, системи комерційних банків, страхових компаній та інших кредитно-фінансових установ поки що не привело до нормалізації грошового обігу, зниження інфляції. Навпаки, отримавши свободу, нові комерційні фінансові та кредитні установи, націлившись на прибуток будь-якою ціною, посилили нестабільність економіки. Залишається нерозв’язаною проблема взаєморозрахунків між підприємствами, потребує істотного коригування кредитна політика Національного банку. Проблематичним є введення національної валюти та її конвертація.

5. З низькою ефективністю працює система державного регулювання цін. Чому? Тому, що, по-перше, було переоцінено саморегулюючу здатність ринку і з самого початку була послаблена регулююча роль держави. В результаті форсована лібералізація цін вилилася у звичайнісіньку конфіскаційну грошову реформу. По-друге, державне цінорегулювання спрямоване не на усунення факторів, що породжують ціновий вибух, а на боротьбу з його наслідками, головним чином на запобігання соціальним конфліктам. Тобто носить реєструючий ( в основному популістський ) характер. Корені ж цінового вибуху знаходяться в базових галузях економіки. Тому щоб приборкати інфляцію, необхідно цінове регулювання починати з продукції тих галузей (основні види сільгоспсировини, паливно-енергетичні ресурси, метал), тісно пов’язуючи його з механізмом оплати праці.

6.Формування ринкової економіки гостро ставить проблему соціального захисту населення. Викликано це,в основному, двома факторами. По-перше, ринок, про це мова йшла раніше, сам по собі є байдужим до соціальних питань. По-друге, непродумана і поспішна капіталізація економіки України породила додаткові ускладнення цієї проблеми. Див. схему 59.

Схема 59. Фактори загострення проблеми соціального захисту

Фактори загострення соціальної проблеми в Україні

Аналіз процесів, що розгортаються на ринку праці, дають підстави виділити деякі специфічні особливості, які загострюють проблему зайнятості у країні. До таких традиційних джерел безробіття, як спад виробництва і неминучі у зв’язку з цим банкрутства підприємств, додається змушена міграція населення. Вона викликана надзвичайними політичними, екологічними і економічними проблемами. Неможна не брати до уваги і психологічний фактор. Що мається на увазі? Однією з переваг реального соціалізму вважалася недопустимість безробіття. І це глибоко вкарбувалося у свідомості людей. Кожен громадянин колишнього СРСР чітко знав, що держава повинна захистити його від свавілля роботодавця і забезпечити роботою. Тому, вже в умовах незалежної України, державні органи, боячись соціального вибуху, тривалий час компенсували спади виробництва грошовою емісією, а не скороченням зайвих робітників і службовців. Тим самим у жертву ідеї повної зайнятості приноситься життєвий рівень широких верств населеня.

Процес наростання і руху сукупної грошової маси вийшов з під контролю уряду і не кореспондується з показниками економічного розвитку країни. Не дивлячись на значне зниження обсягів валового національного продукту і падіння продуктивності праці, грошова маса неухильно зростає. Суттєво змінилася структура грошових доходів населення: самими високими темпами зростає питома вага виплат, які не залежать від трудової активності, а саме - компенсації, індексації і допомоги.

В результаті сформувалася інфляційна спіраль “ціни- доходи-ціни”. Самим логічним результатом розвитку цього процесу, після ліберизації цін і заробітної плати 1992-93 pp., стала гіперінфляція. Сильні інфляційні процеси охопили виробництво і інвестиції. Уряди, які мінялися як в калейдоскопі, поступово почали втрачати об’єктивні умови для того, щоб утримати інфляцію під державним контролем, все це привело до того, що, починаючи з 1991 р. реальні доходи населення почали падати абсолютно. Тобто, зростання цін обігнало зростання доходів, на фоні номінального зростання грошових доходів йде стрімке абсолютне зубожіння широких верств населення. Поруч з цим з’явилася група людей, яка має дуже високі доходи. Тенденція поляризації доходів вкрай дестабілізує політичну і економічну ситуацію в країні.

За цих умов соціальна політика стала заложницею у боротьбі різних партій, рухів і окремих політиків за владу. Вона, в кінцевому рахунку, звелася до обіцянок збільшити грошові виплати і розширити контингент тих, хто їх отримує. Але в умовах скорочення виробництва виконати ці обіцянки неможливо, а виконувати треба, інакше втратиш підтримку мас. Тому в більшості випадків фінансування соціальних програм здійснюється за рахунок грошової емісії. В результаті соціальних програм і грошей стає все більше, а рівень життя населення України падає все стрімкіше.

В країні практично немає якоїсь єдиної політики у соціальній галузі. І хоча деякі закони в цьому напрямку прийняті: Закон “Про індексацію грошових доходів населення”, Закон “Про мінімальний споживчий бюджет”, Закон “Про пенсійне забезпечення” і т.п.,вони, по-перше, неузгоджені між собою, а в деяких випадках і суперечливі і, по-друге, не мають чіткого механізму реалізації, а тому, як правило, не виконуються. Без соціальних гарантій населенню, а особливо його малозабезпеченим верствам, які в Україні на 1995 р. складали понад 80%, політичної стабільності досягти неможливо.

Як же ці гарантії забезпечити? Сподівання на те, що ринок вирішить сам всі проблеми, провалилися. Недовга практика ринкової капіталізації економіки доказала - ринок робить лише те, що він може і не більше. Отже, вирішення соціальних проблем держава повинна взяти на свої плечі, так, як це робиться у цивілізованих країнах світу. Істотно, що повністю скопіювати досвід зарубіжних країн неможливо. У нас зовсім інакші умови, а окрім того, досить велика різниця в економічних ситуаціях, рівнях і масштабах зубожіння, в структурі малозабезпеченого населення, дещо інакше виглядають соціальні проблеми щодо їх пріорітетності. Проте певну систему заходів, які успішно діють за рубежем, можна і треба запровадити, а саме головне, створити механізм її реалізації. Останнє є дуже важливим тому, що формально ряд заходів про які піде мова нижче, в Україні декларовані, але не діють або діють епізодично. 1.Індексація грошових доходів людям, що живуть на мінімальну заробітну плату, пенсії та інші соціальні виплати (стипендія студентам). 2.Конче потрібний законодавчо визнаний розрахунок науково-обгрунтованих норм споживання різних благ і послуг, а, отже, і мінімального споживчого бюджету, на підставі якого встановлювалася б величина мінімально гарантованого доходу. 3.Введення страхування на випадок безробіття. 4.Заборонити підвищення соціальних видатків за рахунок емісії грошей, що веде до знецінення заробітної плати, соціальних виплат і пенсій.

В кінцевому ж розрахунку, соціальний захист населення, особливо в період розбудови ринкових відносин, буде забезпечений лише тоді, коли замість подачок у вигляді окремих заходів, держава буде мати обгрунтовану комплексну соціальну програму, забезпечену надійними ' джерелами фінансування. Наявність тавкої програми гарантує високу ефективність дій держави по врегулюванню соціальних проблем і створенню нормального соціального клімату в країні.

Висновки.

1.Держава у ринковій економіці не втрачає свої економічні функції, вони лише дещо змінюються. Головне економічне завдання держави в тому, щоб заповнити ті сфери, де ринок не “працює”, або “працює” неефективно.

2.Економічна роль держави в міру формування ринкової економіки буде не скорочуватися, а зростати тому, що під прямий контроль і регулювання будуть підпадати все нові види діяльності в нашому складному, взаємопов’язаному суспільстві. В першу чергу мається на увазі зростаюча частка національного доходу, яка повинна йти на колективне споживання.

3.Форми і методи державного регулювання економіки не можуть бути раз і назавжди даними. Вони повинні змінюватися, вдосконалюватися в міру змін, які відбуваються в цілях і умовах функціонування суспільного ладу.

4.В Україні система державного регулювання економіки знаходиться у стадії формування. її недоліки зумовлені рядом причин: невизначенністю соціально-економічного ладу, відсутністю аналогів, некомпетентністю, а іноді і прямим гальмуванням цих процесів з боку певної частини працівників владних структур. Особливої уваги в умовах розбудови ринкових відносин вимагає регулювання з боку держави соціальних проблем.