Ринкова економiка

2.4.4. Соціальне ринкове господарство

2.4.4. Соціальне ринкове господарство

Концепція соціального ринкового господарства

Чим більшого розвитку досягає людське суспільство, тим міткіше повстають його соціальні проблеми. Ринок, як було сказано вище, в силу своєї егоїстичної спрямованості ці проблеми не тільки не вирішує, а може ще більше загострити. Тому щоб уникнути соціальних конфліктів, функцію регулювання соціальних проблем в умовах ринкової економіки повинна брати на себе держава. Необхідність такого втручання держави у соціальні процеси концептуально почала обгрунтовувутися ще в роки “великої депресії” і широкого визнання набула після другої світової війни. Виник навіть термін “соціальне ринкове господарство”.

Концепція соціального ринкового господарства виходить з того, що приватне господарство у його чистому вигляді - без державного втручання - соціально несправедливе, тому принцип ринкової свободи повинен бути взаємопов’язаним з державною підтримкою соціальної гармонії. Як розуміється ця підтримка? Економічне регулювання і координація діяльності проходять у першу чергу через ринки. Але держава повинна втручатися з тими чи іншими коректуючими заходами, як тільки виникає небезпека, що розвиток ринкових процесів приведе до соціально небажаних і несправедливих результатів. Отже, соціальне ринкове господарство являє собою, за своєю суттю, проміжну систему між чисто ринковою і цент-ралізовано-регульованою системами економіки. Ринкове господарство виступає як несуча опора усього економічного порядку. Але воно діє не само по собі, а свідомо регулюється державою. Так, згідно даної концепції, виникає соціально керований ринковий механізм.

Ідея соціального ринкового господарства бере свій початок в основному з трьох джерел - неолібералізму, християнського соціального вчення і соціалізму. Неоліберали вважають, що держава повинна втручатися у господарський процес, але лише для того щоб забезпечити передумови для конкуренції. із християнського соціального вчення запозичено принцип, який ставить людину у центр уваги. Соціалізм дав принципи формування системи соціального захисту населення в умовах ринкової економіки. Зокрема, йдеться про забезпечення державою мінімуму доходу, який гарантує фізичне існування робітника, вирівнювання динаміки доходів, економічні гарантії кожному громадянину з боку держави, такі як: пенсії, виплати у зв’язку з хворобою, безробіттям, нещасним випадком.

Отже, згідно ідеології соціального ринкового господарства, держава повинна приймати участь у перерозподілі первинних доходів, які утворюються безпосередньо у процесі виробництва, на користь тих, хто за хворобою, віком, у випадку безробіття та з інших незалежних від нього причин не приймає участі у виробничому процесі і при первинному розподілі доходів залишається ні з чим.

Соціальний захист населення

В сучасних умовах без соціальних гарантій населенню політична стабільність навіть у самих розвинутих країнах практично неможлива. Це давно зрозуміли політики Заходу. Тому соціальна політика, яка передбачає цілий ряд заходів по захисту населення, особливо його малозабезпечених верств, є одним з важливих елементів економічної політики розвинутих держав світу. Див. схему 58.

Схема 58. Елементи соціальної політики зарубіжних країн

1.Як видно із схеми, вахошвою складовою частиною соціальної політики є положення про мінімальну заробітну плату і періодичний перегляд її з урахуванням зростання споживчих цін. Мова йде про встановлення мінімуму, нижче якого ніхто з підприємців не має права платити заробітну плату найманим працівникам. Цей мінімум встановлюється або централізовано урядом на національному рівні (США, Франція, Нідерланди, Іспанія, Португалія, Люксембург), або децентралізовано, галузевими колективними угодами, спеціальними органами, префектурами (ФРН, Італія, Данія, Великобританія, Японія). При централізованій системі положення про мінімальну заробітну плату розповсюджується на переважну частину найманих працівників (у США на 80% робочої сили). При децентралізованій - ці гарантії охоплюють значно меншу кількість працюючих за наймом. В Англії, наприклад, лише 11%.

2.Другою складовою частиною соціальної політики, яка отримала значний розвиток у всіх західних державах, є система соціального забезпечення. Вона включає в себе два таких основних елементи: асоціальне страхування; б)державна (соціальна) допомога малозабезпеченим. Соціальне страхування охоплює всіх або переважну частину робітників найманої праці і осіб, які працюють не за наймом. Воно передбачає: а) виплату пенсій за віком і інвалідністю; б)допомогу в разі безробіття, хвороби, трудового каліцтва і професійного захворювання; в)надання медичних послуг (за винятком тих країн, де є національні системи охорони здоров’я). Державна допомога надається малохзабезпеченим сім’ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім’ї тих, хто звертається за допомогою, не перевищує певної суми. Сума ця періодично переглядається у зв’язку зі змінами прожиткового мінімуму.

3.Для того щоб гарантувати малозабезпеченій частині населення мінімум засобів до існування, значна частина країн Заходу прийняли закони про мінімальні гарантовані доходи. Ці закони розповсюджуються на все корінне населення і іноземців, які прожили в даній країні певний встановлений час. Фонди, з яких виплачується допомога, у таких країнах, як ФРН, Франція, Великобританія, Ірландія, Люксембург повністю фінансуються з державного бюджету. В інших країнах (Нідерланди, Данія, Бельгія) з держбюджету фінансується від 50% до 90%, а решта - з бюджетів місцевих органів влади.