Ринкова економiка

1.1.1. Економіка: поняття, структура і моделі

1.1.1. Економіка: поняття, структура і моделі

Що ж ми розуміємо під економікою? Економіка (від грецького oikonomiks) в буквальному перекладі - мистецтво ведення домашнього господарства. У загальноприйнятому розумінні - це народне господарство країни (або його частина), яке включає відповідні галузі і види виробництва. Існують такі поняття, як економіка країни, регіону, області, району, галузі і т.д. В економічній теорії економіка- це сукупність економічних (виробничих) відносин певної суспільно-економічної формації, або економічний базис суспільства. Виходячи з цього, можна стверджувати, що добробут країни, людей, які населяють ту чи іншу країну, в першу чергу, залежить від того, наскільки ефективно функціонує її економіка. В чому ця ефективність проявляється?

Поняття і ефективність економіки

Ефективність (результативність) у самому загальному виразі - це співставлення (порівняння) витрат з результатами. Ефективність висока, коли маємо великі результати при невеликих затратах, і навпаки. Стосовно до економіки країни, економічна ефективність виражається у виробництві максимуму ВНП (валового національного продукту) у порівнянні з суспільними затратами всіх видів ресурсів {матеріальних, трудових, фінансових). На рівні підприємства ефективність визначається порівнянням продукції, що виробляється, із затратами на її виробництво.

Економіка- це багатопрофільна система, яка має складну функціональну структуру. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти сукупність механізмів і інститутів розвитку і функціонування національної економіки. Економічна система, точніше кажучи, той чи інший її історичний чи функціональний тип, визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною детермінантою розвитку будь-якого суспільства, в будь-який період його історичного розвитку. Тому результати її реформування в найбільшій мірі відображуються на характері функціонування і реформування суспільства в цілому.

Структура еконо мічної системи

У складі будь-якої економічної системи можна умовно виділити щонайменше декілька її підсистем (складових комплексів) , які по відношенню до їх власного змісту також можуть бути розглянуті як окремі системи. Не ставлячи за мету розглянути і дати повну характеристику їх усіх, зупинимося на найбільш важливих і таких, в яких сконцентровані основні особливості розвитку і функціонування української національної економіки.

Система 1. Це виробнича (чи як її частіше називають в економічній літературі, виробничо-індустріальна або технологічна) система розвитку і функціонування економічної системи в цілому. У найбільш загальному вигляді її суть можна звести до того чи іншого характеру виробництва в цілому. Цей характер виробкицтва, в свою чергу, детермінується, по-перше, тим чи іншим історичним типом технологічного способу виробництва і, по-друге, тою чи іншою соціально-економічною основою розвитку економіки (типом власності на фактори і ресурси виробництва). Зрозуміло, що виробничі система займає визначальне місце у розвитку і функціонуванні економічної системи в цілому, і не тільки її, але й соціально-політичної системи також.

Система 2. Це система обігув самому широкому розумінні цього терміну. Під нею прийнято розуміти сукупність механізмів чи інститутів, при допомозі яких здійснюється обіг ресурсів, продуктів, капіталів, людей у суспільній економіці. Саме ця система перетворює економіку у національну економіку як певне єдине ціле, як певну економічну систему зв’язків агентів виробництва і споживання. З точки зору своєї внутрішньої структури система обігу не є однорідною, вона складається з цілого ряду підсистем, які також по відношенню до свого внутрішнього змісту можуть розглядатися як певні самостійні і окремі системи національної економіки.

На нашу думку, в складі системи обігу в її самому широкому розумінні доцільно виділити такі її підсистеми. По-пер-ше, це систем а товарного обігу, або як інколи кажуть, ринкова система в її вузькому розумінні. Під нею розуміють, як правило, систему зв’язків, або сукупність механізмів чи інститутів, при допомозі яких покупці і продавці зводяться між собою, вступають у певні відносини купівлі-продажу. По-друге, це грошово - кредитна (і банківська) система. На відміну від системи товарного обігу основним об’єктом обігу в ній вже виступають н§ традиційні товари, а такі специфічні товари як кредитні гроші. По-третє, це фінансова система, яка представляє собою певну систему механізмів чи інститутів по формуванню, розподілу і кінцевому використанню грошових фондів основних агентів національної економіки. Функціонування цієї системи здійснюється головним чином через відповідну фіскальну (податкову) політику держави.

Система 3. Це система споживання і добробуту. В своїй суті і основі вона є явно похідною від попередньо розглянутих, тому звернемо увагу лише на деякі моменти її функціонування і розвитку. Передусім відмітимо, що обсяги споживання кожного члена суспільства в суто теоретичному розумінні є похідними від величини грошового доходу. По-друге, розподіл доходу між членами суспільства в різні історичні епохи здійснюється за різними принципами. Умовно можна виділити такі історичні принципи розподілу доходу. По-перше, це розподіл за обсягом власності (майна). По-друге, це розподіл відповідно до величини капіталу. По-третє, в залежності від кількості затраченої праці. І, нарешті, розподіл згідно величини і віддачі інтелекту (інтеллектуального капіталу).

Функціонування названих систем опосередковується певними механізмами, вмонтованими в ту чи іншу історичну модель організації економіки.

Моделі організації економіки

В ході свого розвитку суспільство в залежності від конкретно-історичних умов і ступені свого розвитку використовувало два принципово відмінних механізми організації економіки і управління нею: централізоване (державне); децентралізоване (ринкове). Перша модель в літературі отримала назву державний спосіб виробництва (азіатський за Марксом). В системах цього типу координація праці окремих індивідуальних працівників здійснюється переважно поза економічними методами, шляхом прямого примусу. Товарно-грошові відиосини і стимули носять другорядний, підпорядкований характер. Передумовою таких систем є сильний центр, роль якого бере на себе держава або інша влада, яка спроможна нав’язати суспільству свою волю. Друга модель, яку деякі дослідники називають європейською, спирається на широку господарську самостійність товаровиробників, господарюючих на власний страх і ризик. Засобом координації праці в цих системах виступають товарно-грошові відносини і конкуренція, які нав’язують товаровиробникам певний спосіб дії. Отже, в першому випадку координатор держава, в другому ринок.

Класичними прикладами державної організації економіки є цивілізація стародавнього Єгипту, яка склалася майже за три тисячі років до н.е. і Стародавній Китай, де у 13-12 ст. до н.е. склалася централізована господарська система без ринку і приватновласницьких відносин. Високого ступеня централізації економіки досягла і держава інків (південна Америка). І нарешті класична централізована командно-адміністративна система існувала в СРСР. Тут висока централізація економіки досягалася на основі державної власності на засоби виробництва і обмеженні ринкових регуляторів державними структурами. Друга модель організації економіки була характерна для античних держав, зокрема для Стародавньої Греції і Риму, де приблизно у 8-7 ст. до н.е., поруч з жорстким централізованим управлінням працею рабів, на рівні національної економіки поділ праці і зв’язки між господарствами складалися стихійно, через ринок і товарно-грошові відносини. Бурхливо розвивалися внутрішня і зовнішня торгівля, грошовий обіг, появилися зачатки банківських операцій, безготівкових розрахунків і т.д. Склалася політична організація республіканського типу, яка забезпечувала розвиток приватновласницьких відносин, підприємництва. Класичного розвитку ця модель організації економіки досягла в умовах капіталізму, господарська система якого, особливо на перших його етапах, розвивалася не по лінії посилення централізму, адміністрування і створення вертикальних структур управління, а швидше по лінії розвитку горизонтальних зв’язків між самостійними товаровиробниками. А це можливо лише при наявності економічної самостійності товаровиробників, основою якої стала приватна власність, і широкого розвитку ринку, ринкових відносин.

Сказане свідчить про те, що людство у своєму поступальному розвитку використовувало як першу, так і другу моделі організації економіки. Яка з них краща? Однозначно відповісти на це питання неможливо. Чому? Справа в тому, що основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. А всяке виробництво засноване на людській праці. Причому праця, яка лежить в основі виробництва, містить у собі певну двоїстість. З одного боку, вона, як процес, неминуче передбачає спілкування різних робітників, а також задоволення певних потреб суспільства. Тому вона завжди носить суспільний характер. З іншого боку, у процесі виробництва приймають участь окремі індивіди, для яких всяка діяльнірть виступає, в першу чергу, як їх особиста справа. Тому одночасно всяка праця є приватною, індивідуальною. Отже, праці властива певна роздвоєність. В ній міститься внутрішнє протиріччя між приватним і суспільним її характером. Тобто мова йдеться про те, що кожен індивідуум, як приватник “тягне ковдру на себе”, дбає лише про свої корисні інтереси. Це закладено в його природі, В той же час, як частка, клітина суспільства, кожен індивідуум повинен виконувати свій обов’язок перед суспільством. Тобто приватна, індивідуальна праця повинна якимось чином включатися в загальну систему функціонування суспільного виробництва. Тому, проблема зводиться до того, щоб спонукати працівника виконувати саме ту роботу, в якій зацікавлено суспільство, і виконувати її з належною інтенсивністю і якістю. 1 завдання .це може бути вирішене двома вищеназваними способами: безпосереднім (прямим), тобто шляхом створення централізованої системи управління, яка забезпечує доведення до працівника “команд” суспільства і контроль за їх виконанням; опосередкованим (непрямим) тобто з допомогою систе ми економічних стимулів, які спонукають працівників через їх економічні інтереси діяти у напрямку, вигідному для суспільства в цілому.

Кожна з названих моделей має свої плюси і мінуси, які проявляються в повній мірі в залежності від того, в яких умовах вони застосовуються, які цілі ставить перед собою суспільство і як послідовно вони втілюються в життя.

Риси централізованих систем

Централізовані економічні системи минулого, забезпечивши об’єднання і координацію праці багатьох людей у масштабах цілих держав, сприяли створенню передових для тих часів цивілізацій, розвитку науки і культури, зведенню споруд, які й досі вражають людей своєю величчю (іригаційні системи Єгипту, сім чудес світу). Централізована державна система в колишньому Радянському Союзі дала можливість за короткий час відсталу напівколоніальну економіку євразійського регіону вивести на передовий світовий рівень, досягти перемоги під час Вітчизняної війни, без допомоги з зовні буквально за 5-8 післявоєнних років перетворити СРСР в одну з наймогутніших держав світу.

Разом з тим централізованим системам властивий ряд “генетичних” недоліків. Що мається на увазі? Жорстка регламентація і дисципліна перетворюють виробників у живі бездумні засоби виробництва, “гвинтики” державної машини, обмежують розвиток і прояв внутрішніх потенцій людини, виробляють апатію, покірність і байдужість. Все це серйозно послаблювало суспільства з централізованими системами. Примусовий характер праці, відсутність зацікавленності у її результатах неминуче гальмували підвищення ефективності . виробництва. Див.схему 1.

Схема 1. Характерні риси централізованих (адміністративних) систем управління економікою

Намагаючись стримати ці тенденції, держави збільшува ли бюрократичний і репресивний апарат. Зростання цього апарату - характерна риса централізованого суспільства, функціонування якого вимагає наявності багаточисельної армії чиновників, які доводять команди центру до виконавців. А це ще більше загострює внутрішні суперечності, які ставлять на порядок денний питання про необхідність вдосконалення соціально-економічної системи. .

Риси децентралізованих систем

Децентралізовані (ринкові) економічні системи, завдяки тому, що створюють стимули до праці, забезпечують високу гнуч-кість виробництва, швидкі структурні зміни, а це сприяє високим темпам розвитку продуктивних сил, розкриває широкий простір для НТП (науково-технічного прогресу).

В той же час ринкова економіка є досить жорсткою, навіть жорстокою формою організації виробництва. Висока гнучкість виробництва і швидкі структурні зрушення в господарстві, які є сильним фактором ринку, мають і зворотню сторону: банкрутства тисяч підприємств, постійна загроза безробіття, а отже, позбавлення джерела існування багатьох членів суспільства. Дійовість матеріальних стимулів в цих системах йде паралельно із зростаючим майновим розшаруванням, яке нерідко ніяк не пов’язано з трудовими зусиллями, а визначається виключно успіхами на ринку. Конкуренція, яка є “мотором” ринку, створює специфічні суспільні відносини, що заохочують прагматизм, індивідуалізм і егоїзм. Ще А.Сміт, один з творців теорії ринкової економіки, писав, що не від доброзичливості м’ясника, пивовара ми сподіваємося отримати свій обід, а від додержання ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до гуманності, а до їх егоїзму [1]. Це ж саме підкреслюють і сучасні зарубіжні психологи. Зокрема професор психології Станфордського університету Роберт Солсо відмічає, що радянські люди не навчені тому безжалісному егоїзму, який властивий від . народження капіталістичному суспільству. Вони наділені наївною чесністю, якістю', яка може стати перешкодою для досягнення успіху у ринковій економіці[2]. Навіть найбагатшим країнам з ринковою економікою не вдається повністю покінчити з такими асоціальними явищами, як бідність, злочинність, наркоманія. Ще гірший стан справ у країнах з малим достатком, де економічний прогрес досягається ціною жорстокої експлуатації, незабезпеченості, соціальної незахищеності значної частини населення. Все це свідчить про те, що ринок, ринкові відносини самі по собі не є соціально-справедливими. Вони є лише засобом досягнення більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Див.схему2.

Схема 2. Характерні риси децентралізованих (ринкових) систем управління

Яка ж система краща?

Який же висновок можна зробити? Висновок такий, що в процесі свого історичного розвитку людство коливається між полюсами панування централізованих і децентралізованих економічних систем, кожна з яких не може бути остаточно закріплена, тому що це означало б загибель людства. Тому, коли централізовані (державні) системи вичерпували свої можливості і намічався регрес, суспільство шукало порятунок в системах децентралізованих (ринкових) і навпаки. Прикладів тому історія дає нам більш, як достатньо.

Але поступово, в міру того як економіка ускладнювалася, ставала більш масштабною, протистояння державних (централізованих) методів її регулювання і чисто ринкових (децентралізованих) ставало все гострішим, що суттєво відображалося на темпах розвитку суспільного виробництва. І хоча ринковий механізм є могутньою рушійною силою розвитку економіки, державне її регулювання набуває все більшого значення. Причиною тому є те, що прогрес, який забезпечується чисто ринковими методами, супроводжується гострими соціальними конфліктами, згладити які покликана держава, регулюючи економічні процеси.

Як же це протистояння двох протилежних методів господарювання долається в сучасних умовах? Болісний і трагічний досвід капіталізму і соціалізму в нашому столітті пропонує вирішення цього питання у вигляді оптимальної взаємодії, де держава виступає як необхідний інструмент регулювання економіки, але остання (економіка) функціонує на основі товарно-грошових відносин. Історична необхідність оптимального поєднання цих двох методів організації і управління економікою в єдиному механізмі не тільки забезпечує високу ефективність господарювання, але і об’єктивно знімає протистояння різних соціально-економічних систем капіталізму і соціалізму. Замість проголошення апологетами старого капіталізму загальної необхідності приватної власності на засоби виробництва і повної свободи ринкових відносин; замість проголошень “ортодоксами-марксистами” необхідності як можна швидкішого повного одержавлення, безгрошового продуктообміну, маємо безперервне вдосконалення взаємодії різних форм власності, різних форм ведення господарства, розумний пошук конкретних найкращих рішень. В цьому по суті полягає магістральний шлях сучасного прогресу, причому не лише в одній якійсь країні, а в цілому світі.