Ринкова економiка

2.4.3. Державне регулювання економіки: необхідність, межі, форми і методи.

2.4.3. Державне регулювання економіки: необхідність, межі, форми і методи.

Економічні функції держави

Неохідність державного регулювання економіки зумовлена її економічними функціями. Що це за функції? В принципі їх безліч. Але є основоположні, що служать базою для аналізу економічної ролі держави. Серед них американські автори підручника “Економікс” К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю виділяють:

1.Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери з метою сприяння ефективного функціонування ринкової системи. 2. Захист конкуренції. 3. Перерозподіл доходу і багатства. 4.Корегування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. 5. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем занятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання [46].

Деякі українські економісти ставлять наголос на 9 функціях:

1.Розробка і затвердження правових основ економіки.

2.Визначення цілей і приорітетів макроекономічного розвитку.

3.Реалізація соціальних цінностей.

4.Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирішення сукупного попиту і пропозиції.

5.Захист конкуренції.

6.Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.

7.Фінансування суспільних благ і послуг.

8.Регулювання зовнішньоекономічних відносині валютного ринку.

9.Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зай-нятість і стабільний рівень цін.

Хоча кількість економічних функцій держави в умовах ринку економістами називається неоднакова, проте суть їх в принципі зводиться до одного: у сучасному суспільстві є чимало соціально-економічних проблем, які непідвласні ринку, вирішення їх можливе лише при допомозі державного втручання.

Межі регулювання

Отже, питання про необхідність державного регулювання економіки сумніву не викликає. Сучасна великомасштабна складна і багатофакторна економічна система просто не може ефективно функціонувати без суттєвого доповнення ринкового механізму механізмом державного регулювання. Але в яких межах держава “має право” втручатися в економічні процеси? Теоретично можна говорити про мінімально необхідні і максимально допустимі межі. В реальному ж господарюванні розмежувати їх практично неможливо тому, що навіть система вільної конкуренції не “працює”, якщо держава не бере на себе відповідальність за правильну організацію грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей, компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів ринкової поведінки. Така сума функцій - максимум того, що повинна робити держава в умовах “вільного ринку”. Одночасно це і мінімумом того, чим слід займатися в реальній ринковій економіці. А що ж в ній є максимумом?

1.Почнемо з того, що ринок визнає лише один варіант розподілу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається будь-який доход, отриманий в результаті конкуренції- Отже, справедливими, згідно цього критерію, є високі доходи тих, хто досяг успіхів у конкуренції і низькі доходи тих, хто потерпів фіаско. Причому до уваги не приймаються ті обставини, що збанкрутувати можна не лише в результаті прорахунків уряду (що для вітчизняних умов зараз є досить суттєвим), структурної перебудови економіки, незахищеності від іноземних конкурентів, тощо. З позиції ринкової етики тут все абсолютно справедливо. Окрім цього, в механізм ринкового розподілу не попадають громадяни, які зайняті у фундаментальній науці і управлінні і утримуються державою, а також інваліди, діти, старші люди, для яких головними джерелами існування залишаються власні збереження, або благодійні фонди. Щоб запобігти соціальної напруги і забезпечити мінімум соціальної справедливості, держава повинна регулювати ці процеси.

2.Чисто ринковий розподіл не гарантує невід’ємного соціально-економічного права людини на певний стандарт добробуту, який забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного демократичного суспільства, ні його економіки. Для виявлення того факту, що розподіл доходів, справедливий з точки зору законів ринку, явно несправедливий з позицій загальнолюдських, в країнах з розвинутою ринковою економікою пішло багато часу. Причому процес цей супроводжувався досить гострими соціальними конфліктами. Але врешті решт він завершився розширенням економічних функцій держави, яка активно включилася у перерозподіл доходів.

3.Від механізму ринку не слід чекати дотримання і інших соціально-економічних прав людини, а саме: - права на працю для тих, хто може і хоче працювати. Це ставить перед державою проблему регулювання ринку робочої сили з метою підтримання “повної” зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріальної забезпеченості людей, які не за своєю волею втратили робочі місця. Необхідно також дбати про встановлення мінімальних, таких що забезпечують виживання, рівнів оплати праці для тих, хто працює.

4.Як свідчить досвід розвинутих країн, ринковиї механізм, стимулюючи ефективне використання поточних досягнень НТП, не спроможний самостійно забезпечити стратегічні прориви в галузі науки і технології, глибоку структурну перебудову виробництва. Ринок не дає належного ефекту в ситуаціях коли є потреба у здійсненні великих інвестиційних проектів з тривалими строками окупності, високою ступеню ризику і невизначеністю щодо майбутньої норми прибутку. Істотно і тут не обійтися без участі держави, яка втілюється у стимулюванні НТП і структурній політиці.

5.Світовий досвід показав, що в генах ринкової економіки закладені такі важкі хвороби як інфляція і монополізм. Тому вона постійно потребує державної антиінфляційної і антимонопольної профілактики.

Такі в загальних рисах верхні, максимально допустимі межі державного втручання в економіку. Ці межі досить широкі для того, щоб розумний сімбіоз державного регулювання і ефективно працюючого механізму ринку змогли вирішити основні соціально-економічні проблеми сучасного суспільства. Якщо ж держава намагається робити більше, як їй відміряно ринковою економікою, то, якими б добрими намірами вона не керувалася, це, як правило, деформуючи ринкові процеси, веде до падіння ефективності виробництва. Тоді, рано чи пізно , виникає необхідність роздержавлення економіки, тобто позбавлення її від надмірної державної опіки.

Наголошуючи на тому, що втручання держави в економічні процеси повинно мати певні межі, не слід розуміти ці межі як раз і назавжди даними, як такі, що їх можна визначити на всі випадки життя. Практика показує, що державне регулювання лише тоді є ефективним, коли межі його визначаються конкретними умовами функціонування ринкової системи, а не намірами тих чи інших державно-бюрократичних структур. А це означає, що вони повинні бути рухливими. Розширятися тоді, коли ринок не справляється з тими чи іншими проблемами і звужуватися, якщо ринок успішно їх вирішує. Практика розвинутих країн світу підтверджує цей висновок. Так, реагуючи на кризу 1929-33 pp., капіталізм намагався вирішити проблему стабілізації економіки в першу чергу за рахунок посилення державного втручання в економіку. Тепер же пошуки йдуть в основному у напрямку скорочення розмірів державної власності і згортанні державного регулювання.

Розглянуте дає можливість звести економічні функції держави в ринковій економіці до трьох основних груп. Див схему 55.

Схема 55. Економічні функції держави в ринковій економіці

Перша - розробка, прийняття і організація виконання господарського законодавства (правова основа підприємництва, оподаткування, банківської системи тощо).

Друга - забезпечення умов нормальної роботи ринкового механізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика, підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність грошового обігу і т.п.)

Третя - забезпечення вирішення економічних проблем, які ринковий механізм вирішити неспроможний або вирішує не досить ефективно (еклогічні, соціально-економічні, проблема справедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці, міжнародний поділ праці, тощо).

Чітке визначення економічних функцій держави служить основою для формування ефективної економічної політики, основні напрямки якої зображені на схемі 56.

Схема 56. Основні напрямки економічної політики держави

Форми державного регулювання

Свої економічні функції держава реалізує застусовуючи певні організаційні форми. До основних форм впливу на економічні процеси можна віднести систему планування (директивне, індикативне), бюджетно-податкову і грошово-кредитну системи, через названі організаційні форми здійснюється регулюючий вплив держави на економіку. Регулятори, які використовує держава, перераховані у схемі 57.

Схема 57. Система економічних регуляторів ринку

Необхідність і межі використання окремих форм, а також методів, за допомогою яких вони реалізуються, визначаються прийнятою концепцією державного втручання в економіку, а також цілями соціально-економічного розвитку кожної країни. Так, у країнах, які дотримуються концепції економічного лібералізму (США, Англія, Канада), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну системи. При цьому найбільш активну роль виконує грошово-кредитний механізм, який відповідає теорії монета-ризму. Найбільш широко форми державного регулювання економіки застосовуються у країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму. Тут, поруч з бюджетно-податковими і ціновими формами важливу роль виконує індикативне планування [49] за допомогою якого держава впливає на економіку не методом директивних завдань, а на основі координації господарської діяльності всіх її суб’єктів та забезпечення їх інформацією про цілі та пріорітети соціально-економічного розвитку країни. Допускається іноді і пряме втручання держави в економіку через механізм індикативних планів. Так, у Франції з метою задоволення загальнодержавних потреб у рамках державного сектору економіки застосовується плановий контракт, а у приватному секторі - держзамовлення. (Що, до речі, практикується і в Україні). У багатьох країнах державне регулювання економіки здійснюється за допомогою механізму заробітної плати. В його основі лежать закони про працю, які регламентують певний рівень соціальних гарантій трудящих: мінімальний розмір заробітної плати, умови призначення допомоги по безробіттю, розмір пенсій і трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки та ін. Методи використання цієї форми регулювання економічних відносин залежать від конкретних соціально-економічних умов.