Ринкова економiка

2.4.2. Держава в ринковому механізмі.

2.4.2. Держава в ринковому механізмі.

Неоохідність державного регулювання економіки

Вперше наукове обгрунтування ролі держави в ринковій економіці було зроблено основоположником політичної економії шотландцем А.Смітом. У своїй праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” він стверджував, що: а) держава не повинна втручатися в економіку, бо це веде до порушення дії ринкових механізмів; б) рівновага між пропозицією і попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок самоізоляції. “Вільна гра ринкових сил”, на думку А.Сміта, створює сама, без зовнішнього втручання, гармонійний устрій. Ідеї А.Сміта лягли в основу моделі вільного ринкового господарства. Згідно цієї моделі господарюючі суб’єкти приймають свої рішення на ринку незалежно один від одного. Ціни визначаються співвідношенням попиту і пропозиції. Приватна власність захищається і гарантується державою. Планування економічної активності здійснюється децентралізовано окремими господарюючими суб’єктами. Споживачі вільно вирішують як використати свій доход. Виробники планують випуск продукції згідно оцінкам попиту на неї. Економічну взаємодію учасників господарського процесу координують ціни. Мотивом дій підприємців є прагнення до максимізації прибутку. Фірми, які тривалий час мають лише збитки, банкротують і вибувають з ринку. Державі відводяться лише завдання, які не вирішує сам ринок. Більше того, держава повинна шляхом відповідного правового регулювання дбати про те, щоб виникло якнайменше перешкод функціонуванню вільного ринку.

Проте історичний досвід показав, що в процесі свого розвитку реальні економічні системи все більше віддалялися від ідеальної смітовської ринкової моделі. Практика довела, що ринковий механізм саморегулювання має цілий ряд вроджених пороків. 1.Періодично виникаючі порушення стабільності економічного розвитку (економічні кризи). 2. Неможливість на основі “вільної гри ринкових сил” задоволення цілого ряду економічних потреб суспільства. 3. Формується така система розподілу, яка породжує крайні форми соціальної несправедливості. 4. Розвиток процесів монополізації з досить негативними наслідками для системи конкуренції і системи цін та ін. І в першу чергу ці пороки проявилися в Америці - країні, яка найповніше сповідала “вільну гру ринкових сил”. З приводу цього у досить популярному підручнику з економіки П.Самуельсона констатується, що мабуть Америка XX ст. підійшла найближче, ніж буть-яка інша країна, до такого стану, коли ціле століття швидкого економічного прогресу і індивідуальної свободи привели також до періодичних економічних циклів, розкраданню і виснаженню природних ресурсів, які не поповнюються, полярності бідності і багатства, розкладанню державного апарату, і часом до витіснення монополією саморегульованої конкуренції [44].

Тим самим практика показала, що виникла істотна розбіжність між теоретичною моделлю і реаліями ринку. І сьогодні на Заході фактично склалося декілька різновидностей “ринкових економік”, які дещо відрізняються одна від одної. Наприклад, США найближче інших стоять до моделі “вільного ринку” (вплив держави на економіку дуже обмежений). У протилежність цьому французька модель тяжіє до “державного дерижизму” (досить сильна роль держави в економіці). В Японії панує “корпоративний патерналізм”. В Німеччині і Австрії отримала розвиток модель “соціального ринкового господарства”.

Тобто практика господарювання показала, що чисто ринковими методами забезпечити високу ефективність сучасного великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо. Ринковий механізм в реальному житті все більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було досить обмеженим і зумовлювалося необхідістю вилучення частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів тощо. Такі утриманські інтереси визначили пасивну роль держави в економіці.

Тому іронічно її називали “нічним сторожем”. Активним регулятором економіки виступав ринок. Проте, в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих умов виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки. Особливо прискорила цей процес світова економічна криза 1929-1933 pp., яка переконливо показала, що один ринковий механізм без державного регулювання не спроможний забезпечити макроекономічної стабільності соціально-економічної системи.

Теорії державного регулювання економіки

Заперечення відносно оптимістичної віри А.Сміта у саморегулювання економічних пропорцій при допомозі лише конкуренції виникло давно. Так Роберт Мальтус (1766-1834 pp.) у своєму трактаті “Досвід про закон народонаселення” (1798р.) доказував, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави, неконтрольоване зростання народонаселення приведе до перенаселення і зубожіння суспільства, краху всієї економічної системи. А К.Маркс (1818-1883 pp.) у своїй теорії додаткової вартості довів, що механізм “вільної гри ринкових сил”, до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспільного ладу (соціалізму), де макроекономічні пропорції будуть формуватися свідомо.

Згодом, особливо після “великої депресії” 30-х років, почали виникати цільні теорії державного регулювання ринкової економіки. Одним з визначних теоретиків регульованої економіки був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 pp.). У своїй головній праці “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.)він обгрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його головним інструментом він вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом -ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості і стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн західного світу у період після другої світової війни.

І слід відмітити, що господарський механізм, який поєднував у собі і ринкові, і державні форми господарювання дав досить відчутні результати. Вони можуть бути проілюстровані за трьома основними напрямками. 1. Відносно високими темпами йшло економічне зростання. Так, щорічно ВНП у країнах Західної Європи зростав у період 1961-1973 pp. в середньому на 5 %. 2. Відбулися істотні якісні зміни в економіці. Вони полягають у тому, що капіталізм за цей період перейшов від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, досяг серйозної економії усіх видів матеріальних ресурсів. Різко зросла і продуктивність суспільної праці. Почалася велика структурна перебудова господарства на основі засвоєння досягнень НТР. 3.Відбулася певна стабілізація соціальних відносин. І саме тому, що держава стала могутнім господарюючим суб’єктом в економічному процесі, її питома вага у національному доході в більшості промислово розвинутих західних країн досягла 50%.

Проте з середини 70-х - початку 80-х років у більшості країн з ринковою економкою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили економічного зростання втратили динамічність. Це привело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці і виникнення масового безробіття. Інфляція та безробіття посилили соціальну напругу в суспільстві. Здавалося б саме держава, яка набрала силу у попередній період, повинна б розрядити цю ситуацію. Проте відбулося несподіване: держава виявилася неспроможною подолати нові проблеми, що виникли. У капіталістичному суспільстві наступило глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму капіталізму. У минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи координації. Тепер же з’ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса і призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій, зокрема монетарйзму, теорії раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції.

Істотне розходження кенсіанських і монетариських поглядів відмічається з питання внутрішньої стабільності економіки. Монетаристи вважають, що гроші відіграють набагато більшу роль для визначення стану ринкової економіки і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції. На їх думку, державне регулювання лише посилює диспропорції в економіці. Для реалізації грошово-кредитної політики моне-таристи пропонують “монетарне правило”, згідно з яким грошова пропозиція збільшується лише у відповідності з довгостроковим зростанням реального обсягу виробництва. Елементи монетаризму можна спостерігати в економічній політиці Росії, а також України.

Теорія раціональних очікувань набула поширення з середини 70-х років, коли в економіці одночас виникли високі рівні інфляції і безробіття, тобто стагфляція [45]. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб’єкти ведуть себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином теорія раціональних очікувань стверджує, що коли люди реагують на очікувані результати стабілізаційної політики, то ефективність її зводиться до нуля.

Теорія економіки пропозиції пояснює стагфляцію державним втручанням в економіку, зростанням податків, які негативно впливають на стимули праці. Спираючись на класичну теорію “вільної гри ринкових сил”, представники теорії “економіки пропозиції” виступають на підтримку великих скорочень податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Розглянуте переконує в тому, що вільний ринок, в силу своїх суперечностей, в реальному житті не існує. Спроби його побудувати схожі на спроби сконструювати вічний двигун. І відстоювати вільний ринок, за словами відомого американського економіста Д.Гелбрейта, можуть лише люди з психічними відхиленнями.

Ринок, особливо сучасний, регулюється державою. Чим це зумовлено? В яких межах державне регулювання допустиме? Якими методами і в яких формах воно здійснюється?