Ринкова економiка

2.2.3. Антимонопольні тенденції.

2.2.3. Антимонопольні тенденції.

Визнання того, що монополізм є зло, породжує необхідність з боку суспільства обмежувати можливість монополістів впливати на конкурентні процеси, деформувати структуру ринкових відносин. Але як це зробити? Кого можна вважати монополістом? Яку, наприклад, питому вагу повинен мати виробник на ринку, щоб здійснювати на нього регулюючий вплив. Нав’язувати споживачам свої умови реалізації?

Релевантний ринок

Західні економісти ці питання почали інтенсивно розробляти ще на початку 60-х років нашого столітя, що було пов’язано з активізацією державного регулювання ринку. Щоб здійснювати правове переслідування підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, починаючи з яких підприємство або група підприємств можуть суттєво впливати на ринок, регулювати його у своїх інтересах.

На перший погляд проблема вирішується дуже просто. Достатньо визначити річний оборот підприємства і порівняти його з сумарним оборотом даного ринку і все буде зрозуміло. Однак, практично все виявилось значно складнішим. Чому?

Справа в тому, що якщо перша величина (оборот підприємства) відома заздалегідь, то друга (сумарний оборот ринку) залежить від того, наскільки широким буде визнаний даний ринок, які продукти він буде включати. В результаті питома вага одного і того ж підприємства на ринку може коливатися від 100% до 20%, 10% і менше. Розрахунок питомої ваги підприємства на ринку, таким чином, є похідним, технічним моментом. Первинним же є визначення меж ринку, який ми виділяємо.

Які ж принципи повинні бути покладені в основу визначення меж ринку? У зв’язку з тим, що найбільш загальною властивістю ринкових відносин є конкуренція, то, природно, що на виділеному ринку повинні враховуватися всі конкуренти даного конкретного підприємства, яке запідозрюється в монополістичних діях. Такий ринок, в межах якого для даного підприємства складаються дійсні відносини конкуренції і монополії, одержав назву релевантного (відповідного). Див.схему 45.

Схема 45. Параметри релевантного ринку

При визначенні меж релевантного ринку, логіка роздумів будується за такою схемою:

1. Конкурентами підприємства, що виробляє певну продукцію, в першу чергу, є всі виробники цієї продукції. При цьому повинні прийматися до уваги не тільки обсяги продажу, але і потужності, які не використовуються, виробництво для власного споживання, тобто все що може бути використано для нарощування ринкової потужності.

2. Часто з точки зору споживача, замість даної продукції в ролі її замінника може використовуватися зовсім інша, (пластмаса замість металу). Тоді виробники цих різних видів продукції ( у випадку однопорядковості цін) також знаходяться у конкурентних відносинах один до одного, тому що задовольняють одні і ті ж потреби споживачів. Тобто об’єктивно вони включаються в один ринок.

3. Між підприємствами з близькою технологією, у зв’язку з тим, що вони в умовах гнучких виробництв можуть швидко змінювати свою спеціалізацію, також можуть виникати відносини конкуренції. Названі положення, по суті характеризують технологічні межі релевантного ринку.

Крім технологічних, релевантний ринок має також певні географічні границі. Виробництво багатьох видів продукції переважно орієнтується на задоволення місцевого (локального) або регіонального ринку. В той же час для автомашин, наприклад, релевантним буде національний ринок. Як правило, географічні межі ринку тим ширші, чим вище вартість продукції і чим складніше її виробництво. З іншого боку, вони звужуються, якщо мова йде про ринок продукції, яка важко транспортується або швидко псується.

Нарешті, суттєвою характеристикою релевантного ринку є доступність даного ринку для інших підприємств.

Таким чином, визначення релевантного ринку зводиться до знаходження його технологічних і географічних границь, а також повинно враховувати можливості доступу до ринку.

Критерії монополізму

Визначення релевантного ринку служить базою для розрахунків питомої ваги тих або інших конкретних підприємств (об’єднань) на даному ринку. Найбільш часто вживаним показником, що характеризує ступінь монополізації ринку, в антимонопольному законодавстві Західних країн і США, є питома вага фіксованого числа підприємств. Наприклад, за німецькими мірками ринок вважається монополізованим, якщо на одне підприємство припадає більше 1 /3, на три і менше підприємств - 1/2, а п’ять і менше підприємств більше 2/3 усього ринкового обороту. В антимонопольному законодавстві США на протязі багатьох десятиліть вважалось, що ринок монополізований тоді, коли чотири найбільші фірми контролюють більше 80% обороту по продажу.

Однак, показник питомої ваги фіксованої кількості підприємств має один недолік. Він характеризує не всю сукупність підприємств на ринку і її структуру, а лише позиції найбільших виробників-. Тому в останні роки широко застосовується комплексний показник-індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), який розраховується за формулою:

деХі - питома вага і-ї фірми на ринку, виражена в процентах; n - загальна кількість фірм на ринку.

Отже, IXX - це сума квадратів питомої ваги усіх підприємств, що діють на даному ринку. Згідно з цим індексом безпечним з точки зору монополізації є ринок на якому конкурує десять і більше фірм. Причому питома вага самої великої не повинна перевищувати 31% загального обсягу продаж відповідної продукції, двох - 44%, трьох - 54% і чотирьох - 64 %.

Чи можливо названі критерії механічно перенести у вітчізняну економіку? Очевидно що ні, оскільки рівень монополізації в Україні набагато вищий ніж на Заході. Зокрема, як показують дані спеціальних обстежень по 774 видах промислової продукції України, понад 340 підприємств займають монопольне становище в їх випуску, а 173 з них є єдиними виробниками окремих видів продукції на території України. Наприклад НВО “Свема” є абсолютним монополістом у виробництві 13 найменувань кіно і фотоплівки. Абсолютно монополізованим є також виробництво таких видів продукції, як пересувні електростанції, крокуючі екскаватори, двокамерні холодильники, підвісні вантажонесучі конвеєри, торговельні автомати, хлібопекарські печі, кормозбиральні комбайни тощо [42]. В той же час, в процесі здійснення ринкових реформ критеріальний підхід до визначення ступеня монополізації ринку є конче необхідним. Тому Законом України “Про обмеження монополізму га недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Антимонопольні заходи

Конкуренція, як було показано вище, за своєю природою явище суперечливе. Суперечливість ця полягає в тому, що кожний власник (приватний, колективний, груповий) прагне до монополії бо вона гарантує високі прибутки, суспільство ж в цілому від монополії має збитки і тому прагне усунути її або обмежити. А це означає, що для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції по цінах.

2. Одночасно законодавства передбачають регістрацію товарних знаків і марок товарів з тим, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром як якість.

3. Державою регулюються, як правило, і загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина тексту договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладення картельних угод. Тому, в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього в ньому виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках. Детальніше про державне регулювання ринкових процесів мова піде в наступних главах.