Ринкова економiка

2.2.2. Конкуренція і монополія

2.2.2. Конкуренція і монополія

Генезис монополії та типи монополізації

 

Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли ні одна фірма не взмозі впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Основним її змістом є конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Що це таке? Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виготовляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього попит на цей продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців, що і буде конкурентним попитом.

В реальному господарюванні досконала конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин об’єктивно веде до появи монополії [38]. Чому? По-перше, тому що конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе проти інших. З механізму, який сприяє висуванню кращих, вона перетворюється в механізм подавлення кращих сильнішими. Не треба забувати, що суті конкуренції відповідає “жорстока війна проти всіх”. У цій “війні” використовуються такі методи боротьби, як підкуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів тощо. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічно спирається на приватну власність. А власність - це монопольне володіння, користування і розпорядження чимось.

Утворення монополій веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, деформована наявністю монополій, називається недосконалою. У зв’язку з цим варто відмітити, що та похвала досконалій (вільній) конкуренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і в багаточисельній “новітній” навчальній літературі, зовсім недоречна. Досконалої конкуренції ніколи не було і,тим більше, її немає і не може бути тепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в “Економіці”, сучасна система є змішаною системою державного і приватного підприємництва, монополії і конкуренції.

У реальному житті монополізація економіки відбувається самими різноманітними методами (способами) і проявляється в багаточисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму. Див.схему 42.

Схема 42. Типи монополізму

 

Істотно, що в чистому виді названі типи монополізації не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємопов’язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з’ясування напрямку певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструктивна.

Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці. Його виникнення не є випадковим. Воно зумовлено тими глибинними процесами в економіці, які відбуваються в результаті подальшого поглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва. А конкретно-економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу [39]. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб недопускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, у монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій (контроль виробництва і збуту певної продукції) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікою технології. Мова йдеться про такі галузі, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі (іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм в певній мірі можно назвати природним, саме в тій мірі, в якій природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися.

У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонку-рентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі, і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм. Це особлива різновидність монополізму, яка зумовлена диференціацією продукту. Суть його у штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого монополізму сприяє помітка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичною упаковкою товару або скидкою для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви і комерційний успіх попадає в залежність не лише від ціни і споживчих якостей самого товару, але і від певних штучно створених умов.

Іноваційний монополізм. Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках НТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами. За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний)прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона носить тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження і комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію і регулювання грошового обігу; монополія держави на ринку соціально-пріоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися у націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами [40].

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природним. В цілому ж монополізм цього типу являє собою явище негативне і підлягає безумовній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості.

1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи у всі сфери суспільного виробництва (власне виробництво, обмін, споживання).

2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.

3. Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті кожна з них поділена між підприємствами і організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму являла економічна система колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому і відношення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої і шостої груп, небезпечні для економіки і повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні природні і ті, що передбачають лідерство у НТП) зовсім не суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства і цілком з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі, хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна і статус монополіста переходить періодично з “рук в руки”.

Види монополій

Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди. Див.схему 43.

Схема 43. Види ринкових монополій

 

До першого виду (власне монополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що поступає на ринок, причому у нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою і не залежить від кон’юнктури ринку. Монополія-продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродуктовою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи по обмеженню їх впливу на економіку. Різновидністю монополії-продавця виступає так звана,технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двохкамерного холодильника, або кольорового телевізора. Така монополія пов’язана з диференціацією продукту. В результаті, всяке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити покупців будь-якими особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від багатопродуктової, в тому що вона не обмежує конкуренції, а розвиває і поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча і володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного і того ж продукту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимоногюльним законодавством обмежуватися не повинен.

Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монополій може виступати держава (мова про це йшла вище), а також і окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується і реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монопсоній, виникають завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою - забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дії.

Отже, в якому б виді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільше деформує ринок двохстороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. В цій ситуації практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство

Олігополія

Для сучасного ринку основним видом конкурентних відносин є синтез конкуренції і монополії у вигляді олігополістичної конкуренції.Олігополія [41] передбачає, що в окремій галузі народного господарства діє не одна, а декілька великих корпорацій, які конкуруючи одна з одною, зберігають монополію в межах певного співтовариства, яке виробляє ідентичний товар. Саме наявність конкуренції всередині і повна або часткова її відсутність зовні дає можливість олігополії не тільки вижити, але і розвиватися.

Структура олігополістичного ринку дуже суперечлива. З одного боку, кожна фірма в олігополії прагне максимізувати свої поточні прибутки, а з іншого - вона будує свої дії з урахуванням їх впливу на поведінку інших фірм в даній галузі. Справа в тому, що в середині олігополії виграш одних фірм може бути одержаний лише за рахунок втрат інших фірм. Разом з тим, співробітництво фірм, їх погоджена поведінка забезпечує кожному учаснику більше вигід, ніж при незалежних діях. Тому олігополія будь-якою ціною намагається уникнути війни цін між фірмами, що в неї входять. Досягається це шляхом укладення таємних угод. Приклад олігополії див.на схемі 44.

Схема 44. Олігополія (на прикладі автомобільної промисловості СШA)

Негативні наслідки монополізму

Монополізм, навіть якщо він і природний, руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. В чому це проявляється? Не маючи турбот про підтримання сильного конкурентного тонусу, монополія неминуче породжує тенденцію до гальмування НТП. Для того щоб отримати високий прибуток їй зовсім не обов’язково засвоювати нові технології, знижувати затрати і розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни і нав’язати їх споживачам. Останнім прийдеться змиритися і з тим, що кількість товарів зменшиться бо, підвищуючи ціни, монополія отримує той же прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість товару. Неминуча також деградація якості товару. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може вести до розриву господарських зв’язків. Особливо це стосується вітчизняної економіки, де будь-які неполадки на підприємстві-монополісті, відразу ж відображаються на роботі сотен підприємств-суміжників.

Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Основними факторами розвитку в монополізованій економіці виступають додаткові матеріальні, фінансові і людські ресурси. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби споживачів залишаються незадоволеними. Зваживши позитивні та негативні риси і наслідки монополізму відомий американський економіст П.Самуельсон зробив однозначний висновок, що це економічне зло.