Ринкова економiка

2.1.2. Закони ринкової економіки.

2.1.2. Закони ринкової економіки.

У попередньому параграфі підкреслювалося, що функціонування ринкової економіки - це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб’єктів. Всі ці діяння підкорені вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії механізму ринку. Що це за закони, які їх вимоги і як вони діють?

Закон грошового обігу

Одним з важливіших законів ринкової економіки є закон грошового обігу.

Основна вимога його полягає v дотриманні грошової збалансованості. Це означає, що кількість грошей в обігу не може бути довільною. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за Фоомулою:

де, Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; 2) Ц - сума цін товарів; О - швидкість обороту грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша.

де, ЦР - сума цін товарів, призначених для реалізації;

ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду;

ЦП - сума цін товарів, строки платежів по яких наступили;

ВР - сума взаємних розрахунків;

О - швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В Україні таким банком є Національний банк України.

Інфляція

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг, при незмінній грошовій масі, або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, як потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції потім проникають далі в інші сфери економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли інфляційна хвороба сильно запущена, однією лише нормалізацією грошового обороту не обійтися. Правильна грошова політика держави створює лише необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли держава паралельно з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший -це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, споживачі, твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують збереження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове подорожчення товарів і послуг. По-друге, дефіцит збережень, який виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів, що перешкоджає зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в умовах, коли і так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, тобто породжуються реальними подіями, які відбуваються на конкретних ринках. Рядовий споживач, роздумуючи скільки витратити на покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (у магазині, на базарі, в кінотеатрі). На будь-які зміни макроекономічних умов (скорочення бюджетного дефіциту, перехід до неінфляційної грошової політики тощо), він відреагує лише тоді, коли переконається у дійсній зміні економічних умов, які його оточують. Тому, будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані результати, коли буде у своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв’язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль “зарплата-ціни”). Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти хоча б незмінним добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються і витрати виробництва, що веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд заробітної плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з кожним новим витком зупинити її все важче.

Неухильне підвищення цін ставить державу перед ділемою: з одного боку, населенню, яке не має прямого відношення до виникнення інфляції, необхідно за максимумом компенсувати понесені ним збитки; з іншого боку, повна компенсація приведе до того, що на повну потужність запрацює механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий стрибок цін, який “з’їсть” компенсаційні виплати населенню і все треба починати спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в економіці розгортається вікритий інфляційний процес (що є характерним для сучасної економіки України), поява спіралі “зарплата-ціни” є неминучою; по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну компенсацію, щоб вона як можна менше задівала грошові витрати виробництва. Останнє є справою техніки і компетентності тих, хто в державі займається цими питаннями.

Інфляція буває не тільки відкритою. У деяких випадках держава, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву. Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморожування цін і доходів; встановлення верхніх меж зростання цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці; тотальний адміністративний контроль над цінами і доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється у загальному підвищенні цін, то подавлена у хронічній нестачі товарів і послуг, їх перманентному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

Типи інфляції. Стагфляція і дефляція

Інфляція розвивається, як правило, як тривалий процес, який проходить декілька стадій. Кожній з них відповідає свій тип інфляції: повзуча, галопуюча і гіперінфляція. Повзуча або регульована. При ній ціни зростають поступово, але неухильно. Держава при допомозі фінансово-кредитних методів та податкової системи тримає її під контролем не допускаючи знецінення грошей більше ніж, як на 5-7% за місяць. Галопуюча інфляція наступає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20-25% за місяць. На цій стадії значно посилюються економічні і соціальні суперечності. Зростання цін і доходів окремих груп підприємців стає стрибкоподібним і не піддається регулюванню. Гіперінфляція характеризується знеціненням грошей більш як на 50% за місяць. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, натуралізуються господарські зв’язки (виникає бартер), руйнується фінансовий і кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці. (Стан, який переживала економіка України у 1990-1994 pp.). В умовах серйозної деформації економічного циклу, структурної розбалансованості інфляція пригнічує економічне зростання, провокує стагнаційні процеси і навіть спад виробництва. Такий стан економіки, коли поєднуються застій (спад) виробництва з розвитком інфляційних процесів отримав назву стагфляції.

Уряди усіх країн, економіка яких переживає інфляцію, прикладають певні зусилля, щоб не зповзти у гіперінфляцію. А це передбачає перехід до жорсткої антиінфляційної політики. Складовою частиною її є дефляційна політика. Дефляція - це вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції з метою зменшення платоспроможного попиту населення через фінансові і грошово-кредитні механізми. До їх числа можна віднести: скорочення бюджетних видатків, підвищення рівня оподаткування, введення більш жорстоких умов банківського кредитування, випуск державних позик, пряме лімітування зростання кредитних вкладень у народне господарство і готівкових грошей в обіг, підвищення норми обов’язкових резервів, які зберігають комерційні банки у центральному банку, що зменшує їх вільні ресурси і спонукає до скорочення кредитів народному господарству і т.д. Як правило, дефляція супроводжується падінням купільної спроможності населення і посиленням соціальної напруги.

Що ж є причинами інфляції? Їх слід шукати серед факторів, які дезорганізують грошовий обіг в результаті появи на ринку надлишкової маси грошей, не забезпечених товарами. Основні з цих факторів (найбільш характерних для економіки України) перераховані у схемі 33.

Схема 33. Фактори інфляції

 

Інфляція і народний добробут

 

Під час інфлляції споживачу ніяк не уникнути зниження поточних реальних доходів, а, отже, і сьогоднішніх параметрів добробуту. Цьому є як мінімум три причини.

По-перше, якою б досконалою не була система про-тиінфляційної компенсації, їй ніколи не поспіти за рухом цін. Доходи завжди відстають від цін, і чим більше запізнення, тим відчутнішими стають удари по поточному споживанню населення.

По-друге, передбачити майбутнє підвищення цін, особливо коли в економіці вирує гіперінфляція, практично неможливо. Тому протиінфляційна компенсація рідко буває достатньою. Ясно, що в таких умовах падіння життєвого рівня неминуче.

По-третє, протиінфляційна компенсація в принципі не може повністю покривати втрати від зростання цін. Інакше держава ніколи не виведе економіку з інфляційного стану. Отже, при будь-якому рівні компенсації, вона є неповною, а значить зменшення реальних доходів неминуче.

Закон вартості

 

Як відомо, величина вартості товару визначається робочим часом. Причому не індивідуальним, а суспільно-необхідним. Цей суспільно-необхідний час не встановлюється якимось органом, він формується стихійно на ринку в результаті співставлення ряду індивідуальних затрат на виробництво даного виду продукції. І, якщо затрати двох індивідуальних товаровиробників можуть співпадати чисто випадково, то затрати більшості товаровиробників на виробництво одного і того ж виду продукції співпадають цілком закономірно тому, що вони відображають середні умови виробництва, які панують в даному регіоні, на даному етапі розвитку технологічного способу виробництва. Саме в цьому співпаданні і проявляється дія закону вартості - основного закону ринкової економіки.

Закон вартості - об’єктивний економічний закон товарного виробництва. Він визначає способи і принципи виміру, розподілу і стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно цього закону обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки.

Дія закону вартості проявляється через коливання цін навколо вартості. Саме при допомозі цього механізму закон вартості виступає як основний регулятор ринкової економіки (як діє цей механізм, розглядається далі). Ця обставина є вихідною для розуміння функцій закону вартості в ринковому господарстві. Див.схему 34.

Схема 34. Функції закону вартості

 

Закон попиту і пропозиції

Ринок нормально функціонує лише тоді, коли він збалансований, тобто, коли на ньому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбивається на ході реалізації і виробництва. Досягається така відповідність в результаті дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції -економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції, їх взаємозв’язок та взаємодію, об’єктивний потяг до відповідності. Тому основна його вимога - це збалансованість ринку. Така дія поєднує його із законом вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обміну. Проте і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підміняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації.

Як же діє цей закон? При наявності повної відповідності між попитом і пропозицією (ідеальний варіант) закон нічим себе не проявляє. Але якщо відповідність порушена, закон діє в напрямку її встановлення. Як? Особливість ринкового механізму полягає в тому, що кожний його елемент тісно пов’язаний з ціною, яка служить основним інструментом впливу на попит і пропозицію. Зокрема, попит знаходиться у зворотній залежності з ціною. Якщо ціни на товари зростають, то попит на них зменшується тому, що високі ціни обмежують купівельні можливості людей. При зниженні цін попит зростає. Товарна пропозиція з ціною пов’язана прямою залежністю. Із зростанням цін пропозиція збільшується, тому, що одиниця додатково виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток. І навпаки: якщо ціни знижуються, то виробництво продукції стає менш вигідним і скорочується. Відповідно зменшується і пропозиція.

Ступінь зміни попиту у відповідь на зміну цін характеризує еластичність попиту. Мірою такої зміни є коефіцієнт еластичності попиту. Розраховується він за формулою:

Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має і зворотній зв’язок. Коли пропозиція перевищує попит, ціна знижується, що збільшує попит. Якщо ж попит перевищує пропозицію, ціна підвищується, що стимулює зростання пропозиції. У даному випадку попит і пропозиція через ціну взаємно впливають одне на одного.

Як же конкретно діє цей механізм саморегуляції в умовах вільного ринку? Звернемося до умовного прикладу. Основні параметри будь-якого ринку - попит, пропозиція і ціна. їх взаємодія відображена на рис.1.

Рис 1. Взаємодія попиту, пропозиції і ринкових цін

Допустимо, на ринку телевізорів існує режим вільної конкуренції. Це означає, що на ньому є багато покупців, які виділили кошти на придбання телевізорів. Економічний інтерес споживача-покупця полягає в тому, щоб купити товар і задовольнити свої потреби. їм протистоять виробники-про-давці. Витрачаючи ресурси на виробництво і збут телевізорів, вони зацікавлені у прибутковому їх продажу. Споживачі приходять на ринок з певним обсягом сукупного доходу, призначеного для придбання саме телевізорів. Тому, враховуючи, що продавці повинні відшкодувати свої витрати на виробництво і отримати певний прибуток, вони пропонують за товар не будь-яку ціну, а ціну попиту. Це та гранична максимальна ціна, вище якої ринкова ціна піднятися не може, тому що у покупців більше немає грошей на купівлю. Між ціною попиту і кількістю продукції, що продається, існує взаємний зв’язок. З одного боку, чим менша кількість товару, тим більшу ціну споживач згідний за нього заплатити, і навпаки. З іншого боку, коли ціна попиту велика кількість реальних покупців, а, отже і обсяги продаж, зменшуються. Якщо ж ціна попиту падає, ситуація стає зворотньою. Отже, з якого боку не підходити, просліджується залежність, яка проілюстрована на рис.1 кривою Цп. Вона описує поведінку споживача і називається кривою попиту.

А як же діють виробники-продавці? Вони намагаються продати товар подорожче, чудово розуміючи, що у покупців зовсім інакші наміри і вони обмежені розмірами своїх доходів. В результаті утворюються ціни пропозиції. Це такі гранично мінімальні ціни, за які виробники ще можуть продавати свої вироби покупцям, а останні ще можуть їх купувати. Ринкова ціна не може бути нижчою ціни пропозиції, інакше виробництво і збут стануть нерентабельними, що загрожує банкрутством. У нашому прикладі, чим менша ціна пропозиції, тим менша кількість телевізорів поступить у продаж тому, що у багатьох виробників витрати виробництва і збуту виявляться вищими цієї відносно низької ціни. В міру підвищення ціни пропозиції буде зростати і кількість виробників, і обсяги поставок товару на ринок. На рис. 1 поведінка продавців характеризується кривою пропозиції - Цпр.

В точці Тр співпадають інтереси виробників і споживачів, досягається рівновага ринку, тобто найкращий обсяг виробництва і продаж (Кр), який дорівнює оптимальній величині купівель і споживання, а ринкова ціна стає ціною рівноваги. (Цр). Це означає, що виробникам невигідно дальше підвищувати ціни і збільшувати пропозицію, тому що товар не знайде попиту. Відповідно, і споживачам не приходить-ся розраховувати на придбання більшої кількості товару або на зниження цін на нього, бо це суперечить інтересам виробників. Допустимо далі, що сукупний попит на телевізори збільшився (зросли доходи людей, змінилася структура попиту і т.д.). В цьому випадку бажання споживачів придбати додаткову кількість телевізорів відображає нова крива попиту и Ц’п, яка розташована справа і вище кривої Цп.

Оскільки ринок може забезпечити поставку товару лише в обсязі Кр і не спроможний одномоментно відреагувати на нову потребу, спочатку додатковий сукупний попит залишиться незадоволеним. Виникне ситуація товарного дефіциту в результаті порушення рівноваги ринку. За цих умов тиск з боку додаткового попиту поведе до тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту від Цр до Ц’р на рис. 1. Як це відобразиться на виробництві? Виробники телевізорів розцінюють нову ціну (більш високу) і відповідне збільшення норми прибутку як потужній стимул розгортання виробництва і продажу. Названа тенденція буде описуватися тепер новою кривою пропозиції Ц’пр (рис. 1). Ситуація на ринку знову зміниться, але вже в інший бік. Пропозиція підтягнеться до попиту і, оскільки утримати підвищену ціну неможливо, вона починає знижуватися у напрямку до нової точки рівноваги Т’р. Це буде означати, що попит задоволено, дефіцит ліквідований, додаткові телевізори попали до рук тих, хто їх потребує. Як бачимо,механізм вільного ринку, отримавши імпульс від підвищення попиту, викликав адекватну реакцію виробництва і пропозиції. У випадку скорочення попиту на телевізори ринковий механізм спрацює у зворотньому напрямку. Знання залежності попиту і пропозиції від ціни і навпаки, дозволяє зрозуміти, як досягається ринкова рівновага, як формується ціна рівноваги. А це, в свою чергу, дає суб’єктам ринку можливість глибше пізнавати кон’юнктуру і відповідним чином діяти в тих чи інших умовах.

Закон попиту і пропозиції виконує ряд важливих економічних і соціальних функцій в ринковій економіці. Див.схему 35.

Схема 35. Функції закону попиту і пропозиції